Циклічність як форма макроекономічної динаміки

Катастрофічних масштабів набуло фізичне і моральне старіння основних виробничих фондів. Незначне пожвавлення інвестиційного процесу, що спостерігається останнім часом, не в змозі внести відчутні зміни у вирішення і цієї проблеми. Слід урахувати, що за роки кризи обсяг інвестицій скоротився майже у 5 разів, що реальне спрацювання основних засобів у провідних галузях сьогодні сягає 60-70%. В енергетиці, на транспорті та в деяких інших галузях цей показник впритул наблизився до критичної межі.

Надійних передумов сталого зростання економіки України поки не існує, їх ще треба створити. А без цього найбільш імовірним є сценарій депресивного розвитку. Його потенціал визначається динамікою +-2% ВВП. Звичайно, залежно від зовнішньої кон’юнктури, не виключається й певне прискорення.

Запозичена ззовні неоліберальна модель економічних перетворень була далеко не у всьому оптимальною: вона не враховувала специфіку України, складність завдань, які доводилося вирішувати у зв’язку з утвердженням нашої державності, глибину економічних підвалин тоталітарної економіки, розстановку політичних сил, кадровий потенціал, процеси, що відбувалися у духовному житті суспільства, ментальність людей, що сформувалася впродовж 70 років радянського ладу. Ця модель не відповідала реаліям нашого життя, і тому уникнути масштабних втрат, яких зазнала економіка України, було практично неможливо.Унаслідок названих причин найглибша економічна криза в Україні набула таких основних ознак, охарактеризованих з точки зору сутності фаз економічного циклу: фаза кризи завершилась; водночас продовжується фаза депресії (незважаючи на п’ять років економічного пожвавлення) внаслідок відсутності макроекономічної рівноваги (зокрема, між попитом і пропозицією), кризових процесів в окремих сферах і галузях економіки (наприклад, сільське господарство, легка промисловість) та масове безробіття, відбувається фаза пожвавлення, фаза піднесення ще не розпочалась, оскільки економіка не вийшла на рівень, який перевершує всі попередні.

В українській економіці немає засобів для захисту від майбутніх потрясінь, оскільки з багатьох галузей практично повністю вимили обігові кошти. Натомість українська банківська система навряд чи зможе кредитувати стабілізаційні програми, оскільки не має достатніх фінансових ресурсів. Слід відмітити, що українському суспільству потрібна нова, гуманна стратегія соціального й економічного розвитку. Тобто, рівновага сучасної економічної системи повинна підтримуватися широкомасштабною діяльністю держави і насамперед антициклічним і антикризовим регулюванням. Головне завдання держави полягає в тому, щоб під час криз сприяти швидкому вирівнюванню суперечностей, переходу до пожвавлення та піднесення, а потім не допустити того, щоб нагромадження відхилень і диспропорцій набуло загрозливого характеру. Об’єктами такого регулювання є обсяг платоспроможного попиту й інвестиційний процес, а його основними інструментами – грошово-кредитна політика держави та бюджетне регулювання. Антициклічне регулювання потрібно здійснювати економічними, правовими й адміністративними методами.

Висновок

Таким чином, наш аналіз показує, що циклічні коливання в економіці обумовлюються суттєвим відхиленням сукупного попиту від сукупної пропозиції, сукупних витрат від потенційних можливостей виробництва. Головними індикаторами цих відхилень є коливання рівня виробництва, безробіття, інфляції, продуктивності праці, реальних доходів населення.

Якщо ж проаналізувати причини економічної кризи в Україні, успадковані від СРСР, зрозуміло, що переважна більшість із них не тільки усунена, а ще більше поглибилася. Відповідно до закономірностей циклічного розвитку економіки після кризи (а це – втрата державою понад половину свого економічного потенціалу) має настати фаза піднесення. Проте у даному разі маються на увазі закономірності ринкової економіки, якої у нас поки що не існує. В умовах класичного циклу криза виконує конструктивну функцію: на її основі долаються структурні диспропорції, банкрутують нежиттєздатні господарські форми. Економіка виходить з кризи відновленою. Її перехід у фазу зростання формується саме на таких підвалинах. Ми ж маємо зворотний результат – нагромадження глибоких відтворювальних диспропорцій.

Значну роль у вирішенні цього питання відіграє посилення дієздатності держави, яка б могла радикально змінити економічну і соціальну ситуацію, забезпечити реальне поглиблення реформ, швидке економічне зростання та збалансований розвиток, потрібно оцінити, по-перше, з позицій вирішення головного завдання системних перетворень – поглиблення ринкової трансформації економіки. Визначальним у цьому є інституціональне забезпечення політики реформ, завершення формування розгалуженої ринкової інфраструктури, утвердження ефективного законодавчого поля та стабільних правил, на які спирається економічна діяльність. Гостро стоїть й інша проблема – виправлення наявних перекручень у відносинах власності, дійсне забезпечення легалізації їхніх основних форм, політичної підтримки і надійного державного захисту приватної власності, інтересів ділових партнерів та кредиторів, національного капіталу загалом. Дуже важливо у зв’язку з цим забезпечити впровадження цивілізованих механізмів державного регулювання земельного ринку, який вже фактично діє, проте діє хаотично.