Макроекономічні моделі в системі макроекономічного аналізу

Мікроекономічний підхід характерний і для теорій загальної економічної рівноваги, хоча вони розглядають умови рівноваги всієї економічної системи. Саме в рамках даних теорій було сформовано уявлення про структуру економічної системи та її суб'єкти (підприємства і домашні господарства), економічний кругообіг як потоки продукту, ресурсів і доходів між ринковими суб'єктами, що опосередковуються ринками ресурсів і товарів та послуг. У відповідності з даними теоріями, умови загальної економічної рівноваги такі:

1)максимальнии прибуток для кожного підприємця;

2)максимальна корисність продукту для кожного споживача у межах його доходу;

3)рівність доходу кожного споживача і його попиту на предмети споживання;

4)рівність або пропорціиність доходу, що приносить одиниця кожного фактору виробництва, його граничної продуктивності;

5)рівність попиту і пропозиції.

Першою теорією загальної економічної рівноваги стала концепція М.Е.Вальраса, який на основі своєї теорії розробив абстрактну модель ринкової рівноваги Ця математична модель відображає формування попиту і пропозиції по вин номенклатурі товарів; рівняння попиту і проозиції на кожний товар будуються як функції цін усіх товарів. В результаті взаємодії між кількістю товарів та їх цінами у кінцевому рахунку попит і пропозиція вирівнюються.

У 20 ст. продовжувалось удосконалення неокласичних макроскономічних моделей. Сучасний представник неокласичної теорії Дж.Гікс далі розвинув вихідну модель Вальраса. Модель Пкса утворює математичну систему, в якім загальна економічна рівновага визначається трьома групами рівнянь які описують:

1)досягнення максимуму корисності для кожного споживача при обмеженій величині ного доходу:

2)одержання максимуму прибутку для кожного підприємця при обмеженні характеру і обсягу продукції, яку вони випускають;

3)умови рівності попиту і пропозиції по всій номенклатурі товарів і утворення прибутку як різниці між цінами купівлі і продажу. Отже, система запільної рівноваги грунтується на досягненні узгодженості часткових оптимумів прибутку для усіх підприємсив з частковими оптимумами корисності для усіх споживачів.

Центральне місце в сучасних неокласичних моделях макроекономічноі ріповапі займають проблеми високих темпів економічного зростання, виходячи із наявних виробничих факторів та їх використання. Найбільш чітко це відображено у так званих виробничих функціях.

В макроекономічних моделях економічного зростання виробничі функції відображають технологічний взаємозв'язок між обсягом суспільного продукт) і різними виробничими ресурсами (капіталом, працею, землею, технічним прогресом тощо). У цьому полягає економічний зміст виробничих функцій. Кожна виробнича функція описує певну макроскономічну модель.

Слід відзначити, що до 30-х років 20 ст. не існувало поняття «макроекономіка», не існувало й особливої потреби в розробці макроекономічних моделей як моделей активного регулювання пропорцій суспільного виробництва і встановлення його рівноваги. Потреба у створенні такої моделі виникла тоді, коли стало зрозуміло, що ринковий механізм не в змозі подолати наростаючі диспропорції, відновити втрачену рівновагу, тобто у 20-30-х роках 20 ст.

Моделі макрозростання

Класична макромодель(Сміта і Мальтуса)

Що визначало ціноутворення і розподіл у первісному суспільстві, на світанку цивілізації? Ціни і обсяги виробництва залежали виключно від праці. Кожний товар обмінювався за цінами, пропорційними кількості праці, необхідної для його вироб¬ництва. Якщо аби вислідити і зловити бобра, потрібно удвічі більше часу, ніж оленя, то бобер удвічі дорожчий за оленя. Економіка, в якій ціни визначаються кількістю праці, що затрачена на виробництво кожного товару, регулюється трудовою вартістю.В такій економіці, що її описав Сміт, середні затрати праці визначають ціни, і не мас значення, скільки товарів виготовлено. Пропозиція і попит діють у цій золотій добі, і ситуація така проста, що для її пояснення не потрібна розвинена теорія. Довгострокова крива пропозиції для різних товарів с просто горизонтальною лінією за середніх затрат, а середні затрати праці, отже, визначають ціни.