Макроекономічні моделі в системі макроекономічного аналізу

Рахунок капітальних витрат разом з фінансовим рахун¬ком

Рахунки зовнішньоекономічних зв'язків

У складі СНР є також зведена економічна таблиця й таблиця “витрати-випуск”, які відображають взаємозв’язки між секторами, галузями, виробниками і споживачами, тобто економічний кругообіг на макрорівні.

Тепер розглянемо класичну макроекономічну виробничу функцію.

В макроекономічних моделях економічного зростання класична виробнича функція відображає технологічний взаємозв'язок між обсягом суспільного продукту (ВНП, ВВП, національного доходу) і різними факторами виробництва: працею, капіталом, землею (природою), технічним прогресом тощо. У цьому її економічний зміст.

Взаємозв'язок між обсягом продукту і виробничими факторами визначається певними числовими співвідношеннями у функціональній залежності:

Y= (K,L, N ...)

де Y - обсяг продукту; - функціональна залежність; К - капітал; L - праця (робоча сила): N - земля (природні фактори) тощо.

Дана функціональна залежність показує, що при даному рівні технології обсяг продукту визначається обсягом капіталу, праці, природних ресурсів тощо.

Якщо виробнича функція така, що будь-який обсяг суспільного продукту може досягатись шляхом різноманітних комбінацій виробничих факторів, то вона називається функцією із змінними коефіцієнтами. Виробничий коефіцієнт — це кількість певного фактору, необхідного для виробництва одиниці продукції.

Якщо для створення певної кількості продукції необхідно витратити визначену кількість факторів виробництва, то така виробнича функція називається функцією з постійним коефіцієнтом.

Якщо кількість виробничих факторів зростає у тій же пропорції, що і обсяг продукту, то така виробнича функція відображає постійність масштабу віддачі. Якщо обсяг продукту зростає швидше, ніж кількість виробничих факторів, то виробнича функція є виразом зростання віддачі. Нарешті, якщо обсяг продукту зростає у менших пропорціях, ніж зростають фактори виробництва, то така функція відображав скорочення масштабу віддачі. В класичних моделях економічного зростання, як правило, фігурує виробнича функція з постійною віддачею. Це дозволяє їй виражати обсяг продукту (доходу) і капіталу в розрахунку на одного працівника.

Розглянемо тепер модель міжгалузевого балансу, зокрема модель “затрати-випуск” Леонтьєва.

Розробка міжгалузевого балансу розпочалась ще в 20-х роках 20 ст. Особливий вклад у цю проблему вніс відомий американський економіст В.Леонтьсв, який свого часу емігрував із СРСР. Він розробив і обгрунтував економіко-иатематитичну микроекономічну модель «витрити-випуск», за що й одержав Нобелівську премію по економіці.

У цій моделі кожна виділена галузь (може бути укрупнений і деталізований варіанти) розглядається як покупець (споживач) матеріальних благ і послуг із інших галузей, що складає її витрати, і як продавець (виробник) своєї продукції іншим галузям, що складає її доходи (випуск). Міжгалузевий баланс розкриває прямі і зворотні зв'язки між галузями, які свідчать про напрями та обсяги потоків товарів і послуг та доходів і відповідні пропорції розподілу суспільного продукту (ВВП). На основі цих пропорцій визначаються коефіцієнти витрат виробничих ресурсів (капіталу, праці, природних ресурсів) на одиницю продукції у відповідній галузі, що дозволяє виявити напрями регулювання вказаних пропорцій.

Моделі міжгалузевого балансу можуть існувати у вигляді так званої «шахової таблиці» або ж системи алгебраїчних рівнянь.