Бердичів та Житомир у творчості Івана Франка

Дванадцять пісень та декілька поетичних строф А. Шашкевича дійшли до І, франка у списку. Розглядаючи ці твори, він позитивно відгукується про пісні “Бурлака”, “Прогулянка”. Інші твори піддає критиці за сентиментальність, відірваність від життя. Тільки пісня “Там, де Ятрань круто в'ється...” до наших днів зберегла пам'ять про поетичне захоплення здібного автора. У ґрунтовній статті “До історії українського вертепу xviii ст. “І. Франко аналізує широку панораму лялькової драми по всій Європі. Письменнику-досліднику доводилося вивчати як друковані джерела, так і рукописні. В рукописних списках, віднайдених у львівському Народному домі, зацікавили його дві комедії, швидше інтермедії. Перша з них -“складена почасти польською, а почасти руською, а друга-майже польською мовою”. Перша мала назву “Розмова між поляком і ковалем”, друга

- “Розмова між жовніром і євреєм”. Жартівливий, бурлескний лад першої розмови, У кузню прийшов панок, який протринькав гроші. Він балакає з ковалем про коні, воли, кафтан, які начебто пропив. І ця грайлива бесіда-жарт заледве, як це буває в інтермедіях, не закінчується бійкою. Коваль іронічно спростовує виправдовування шляхтича.

Поляк (сам співає]:

Пропив я коні, що ходили в бороні.

Та мені їх трохи жаль.

Коваль:

А чи не тії то вашеці коні пропили,

Щосте їх в Бердичеві без грошей купили?

Процитуємо, однак, здогад І. франка: “Отся Розмова”, їдка сатира на пусту самохвальбу та брехливість польського підпанка, написана, певно, русином; згадка про Бердичів показує околицю, де вона могла повстати: північна часть Поділля або Волинь; такі слова, як “мідяна полушка”, “Царина”, тут, очевидно, перекручене замість “фараона”, відомої й у поляків xviii в. дуже розповсюдженоі картяноі гри, - вказують, що “Розмова” була зложена ще в ХvІІ-ХvІІІ в.”17.Іван Франко значну увагу приділяв освіті народу, жив проблемами народного просвітництва постійно. Коли в реакційно-шовіністичній газеті “Кневлянин” з'явилися урядові статистичні дані про становище так званих міністерських народних шкіл (тобто початкових), з своїми нотатками з цього приводу виступив 1. Франко на сторінках газети “Народ”. Цо ж його схвилювало? Те, що в трьох губерніях Правобережної України - Київській, Волинській і Подільській, “з котрих кожда мало чим менша Галичини”, - початкових шкіл всього 78, тоді, як у Галичині, їх не менше трьох тисяч, Найбідніші з найбідніших повіти київські: Уманський (5 шкіл), Таращанський (6), Сквирський і Бердичівський (по 7), Характерно, що в сусідньому до Бердичева Житомирському повіті Волинської губернії одна школа припадала на 9 тисяч чоловік, а в Новоград-Волинському повіті лише на 10 тисяч душ. “Тим часом, - пише Франко, - у німців, що живуть в Волинській губернії, одна школа припадає на 340 душ. Існують, крім того, по всіх губерніях таємні школи польські, на котрі “Киевлянин” дуже злиться і проти котрих уряд російський придумує різні способи, бо вони, звісно, перепиняють його змагання до обмосковлення краю”18. Турбувало видатного письменника й те, про що довідуємося зі статті “Народні школи на Правобережній Україні”, що тільки 8, 4 відсотка прийнятих до школи дітей кінчали курс початкової овіти. Годі говорити, що на Волині із сотні дорослих лише четверо вважалися письменними - чи не найгірший показник Російської імперії.

Читаючи художні твори, статті, наукові розвідки Івана Франка, йдучи слідами Каменяревого переосмислення минувшини, дізнаємося, що Житомирщина і, зокрема, Бердичів мають багату історіографію, щедрі фольклорні й етнічні набутки.

________________________________________

1. Шляхами Івана франка на Україні. — Л,: Каменяр, 1982. — С. 68-69.

2. Іван Франко. Зібрання творів у п'ятдесяти томах. — Т. 1, К.: Наукова думка. — С. 171-172.

3. Там же. — Т. 3. — С. 261.