Бердичів та Житомир у творчості Івана Франка

Не за днину, за малу годину

Вбили Ігоря й його дружину,

-Не те, щоб їм щастя посприяло,

А їх много було, а тих мало6.

Твори “xvi. Ольжина помста” та “xvii. Війна Ольги з древлянами” є переспівом відомих літописних оповідань. Та важливість їх - в поетичній майстерності І. Франка. Поезія “xxvii. Олег і Ярополк” відбиває події другої половини десятого століття, що відбувалися на наших землях... Лотар, син київського мужа Свінельда, виїхав на полювання аж у древлянські ліси. Господар цієї землі, князь Олег, зустрів його і вбив. Свінельд, який мав авторитет у київського князя Ярополка, намовляє Ярополка йти на брата свого війною і заволодіти його землею. Так розпочалася війна між синами Святослава. Наступав Ярополк, а Олег “З воями своїми гнав, мов кінець почував неминучий, Сховку шукаючи, в город, що звався Овручий”. Далі Франко змальовує розташування міста:

Город стояв при ріці, через неї йшла гребля велика;

Міст над протоком стояв, тої греблі владика;

Греблею й мостом ішов доступ до міської брами.,.Сюди і втікав зі своїми дружинниками Олег. На мосту було тісно. Князя разом з іншими воями було зіпхнуто у воду, де він і смерть знайшов. Шукав Ярополк брата, та даремно. Тільки один міщанин вказав, що бачив, як загинув князь. Тоді вислав Ярополк “рибарів, гробарів із гаками”, і вони витягли з-під греблі тіло Олега.

Похоронили Олега на місці при городі Вручім;

Там і могила його - німий свідок потемкам грядучим...7

Отже, І. Франко не раз звертався у своїх поетичних творах до багатого історичного минулого житомирського Полісся. Поетичний ужинок є свідченням того, що великий Каменяр мав глибокий інтерес до легендарної минувшини підневільної на той час України.

Серед прозових творів в Івана франка є оповідання “Герой поневолі”, де змальовано події австрійської революції 1848 року у Львові. Один з героїв оповідання - пан Валігурський - у розмові з слабовольним служакою уряду, паном Калиноаичем, говорить: “Я також русин. На Русі родився, в Житомирі. Навіть ліпший русин від тебе. А проте я люблю нашу спільну матір Польщу і працюю для її визволення”8. Під час барикадних боїв Валігурський гине як герой.

Бердичів та околиці згадуються у низці літературно-критичних праць і статей І. Франка. Аналіз творів історичної тематики - пристрасть дослідника. Це давало змогу не лише зануритися в текст того чи іншого автора, висловити про літературне явище професійно вивірені думки. Франко часто оцінював не стільки чисто художницький хист, скільки прагнув досягти об'єктивності, принагідне повертаючись до розпорошених по різних виданнях історичних матеріалів. У етапі “Жарт непотребний”. Історична вірша з р. 1702 на історичнім тлі” полонить нашу уяву не вірш-ілюстрація до періоду пізньої гайдамаччини перших літ 18 століття, складений імовірно якимось прихильником шляхетського панування. Епоха звитяжних походів Семена Палія, козацьких полковників Самуся, Іскри, Абазина сама по собі цікава й повчальна. На сторінках своєї праці І. Франко раз у раз зіставляє різні документи того часу, вихоплює аргументи, так би мовити, з перших рук.

Уривки із спогадів воєводи мінського Криштофа Завіші, спадкоємця і бердичівських угідь, що жив у роках 1666-1721, зацікавлять кожного краєзнавця, Подамо й ми виклад тих спогадів, які ілюструють життя пануючих верств на зламі 17-18 століть, із збереженням особливостей мови Франкового перекладу. “На Вкраїні, де Завіша мав також просторі маєтності, він був два рази: перший раз 1695р, в лютім, про що в його споминах читаємо ось що: “25 лютого виїхав я на Вкраїну з Чечерська до Бердичева... На Гомель, Лоєв, Чорнобиль, Димер та Межигори я заїхав до Києва, а відси на Фастів та Котельню до Бердичева. В Києві мене стрічали та приймали святочне, там я забавив 5 день і відвідав святі місця печорські. У Фастові Палій, полковник королівських військ запорізьких, зустрів мене півмилі перед містом з хоругвами, трубачами та кітлами, приймав і гостив мене щедро та проводив із міста з великою дружиною; ми роз'їхалися, наділивши один одного дарунками. 12 марта я станув у Бердичеві; там забавив я два тижні на гулянках та ловах, там же вбив я ведмедя в степах або диких полях. Під час мойого побуту вмер там п, Старосельський, мій слуга і губернатор (завідатель дібр), якому я справив величний похорон, при якім стріляне з гармат при зложенні тіла стріляли з рушниць драгуни та козаки, а бердичівські міщани в процесії з хоругвами проводили тіло до гробу. 27 виїхав я з Бердичева серед гуку гармат і весь осмалений порохом; проводило мене козацтво все, як один; подорож моя пішла на П'ятку, Чуднів, Мирополе, Полонне, Межиріччя, Березницю, Висіцк, Давидгородок, Сторобин, Яжевичі до Мінська, до якого я заїхав у велику суботу”9.Увільнимо себе від коментарів, а наведемо спогади вельми задоволеного собою пана під час наступних відвідин Бердичівщини у березні 1700 року, які наводить Франко”. Великий тиждень і три дні свят провели ми без польського священика, але дуже побожно. Гроб Божий був убраний гарно, при якім від 12-і години в п'ятницю аж до 12-і на неділю ми по черзі клячали день і ніч, а дождавши Воскресення Христового, заспівали “Тебе, Боже, славимо”, при чім стрілян з гармат. Свята провели ми на гулянках і мали нагоду в місті досить надивитися на козацькі штуки в танцях і забавах. По святах приїхав із Любара ксьондз Боєрський і замешкав у нас півтора тижня. Резиденція українська була вся в гулянні. Я часто їздив у дикі поля на звірів; 5 мая вбили ми лося і затравили кілька серн. Того ж дня стрільці принесли мені 6 серн, журавля і глухаря. Дня 7 я поїхав до Слободищ, де при мені вбито страшного птаха, величиною та пір'ям подібного до лебедя, з дзьобом довгим близько на лікоть і з волом, або підгарлям. як пухир, у який влізли води доброї міри півтора горця. Дня 10 вбито ведмедя і чотири серни. Того ж дня їздив я з жінкою на гуляння, оглянути пустині дуже гарної місцевості замку мурованого Махнівки, Жежелева, дібр Тишкевиче то єсть Бистрика та Білополя, Тут забавив я кілька день, об'їздячи сю пусту Аравію. В сам день Вознесення Божого при заході сонця в диких полях зустріли ми дуже великого ведмедя, котрого в трійку гонячи без стрілянини, ми вбили списами. Мойого наганяча Шавинського, щр хотів добити звіра, коли вже впав на землю, сей ухопив за ногу і погриз її шкідливо. Серн коло Білополя бачили ми багато, що не лякалися людей як домашня худоба”10. Отож, деталі майже трьохсотлітньої давності малюють благодатні бердичівські землі, не зіпсовані наступом цивілізації.