Бердичів та Житомир у творчості Івана Франка

Увага до Бердичева та житомирського Полісся такого велетня думки і праці, як Іван Франко, - явище, з одного боку гідне подиву, з іншого -цілком пояснимо. Розташований на перехресті велелюдних трактів, Бердичів зазнав слави міста першокласних торговиць і найсумлінніжих паломницьких пошанувань. У покручених вуличках і на ярмаркових майданах звучали всілякі мови: українська, польська, єврейська, російська, циганська, німецька, французька. Такими ж різноголосими були наміри і сподівання корінних мешканців і прийшлих прочан, мандрівників. Місто відвідували фаворити королів і посланці українських гетьманів. А ще поселення над Гнилоп'яттю було бунтівним - місто повстань бідноти, козацьких та гайдамацьких рухів...

Каменяра притягала духовна й матеріальна культура, народна стихія, етнос у всебічних проявах. Предметом Франкових студій у найширшому розумінні стало народознавство. Нас захоплює той факт, що письменник-галичанин, котрий за своє життя тільки тричі проїжджав через Житомирщину (кінцевим пунктом поїздок був Київ)1, а так глибоко перейнявся побутом, звичаями людей та історією з незвіданих ним країв, так прискіпливо вивчав численні джерела, перш ніж зробити власні висновки, Зібрання творів 1. Франка у п'ятдесяти томах, здійснене “Науковою думкою”, дає нам глибше простежити зацікавлення письменника нашим краєм, пізнати власну історію. Поетичний доробок 1. Франка, де висвітлюється Житомирщина, не є кількісно великим, та й, власне, не належить до вершин творчості митця.

Так, у циклі “Тюремних сонетів” є вірш 42 “Ось Гонта йде, весь синій від побоїв...”2. Поет відтворює картину страшного катування народного месника, а також і учасників гайдамацького руху:

А далі сотні, тисячі проходять

Кривавих тіней німо надо мнов;

їх б'ють, рвуть, палять, в колесо городять,

І в ямі коденській булькоче кров.

“...Гуцульська се Кодня,” - напише поет у вірші “Мандрівнича хронічка”3, де покаже придушення опришківського руху. Про місце страти учасників Коліївщини Франко міг дізнатися з усної народної творчості та писемних джерел. Незакінчена його поема “Ольга” сягає в Х століття України-Русі. Події розгортаються на поліській землі, в краю древлян, біля Коростеня,

Ось на широкім лузі між лісами

Серед чаровной зелені вінка

Ляг Іскоростень, - вкруг вали і брами,

Мов сторожі, що сплять тут од віка;

Круг них спокійно межи берегами

Крізь очерети ледве в 'єсь ріка.

А перед містом рівний луг широко

Життям весни чарує серце й око 4.

Князь Мал убиває київського князя Ігоря, який вдруге пішов збирати данину в їхні землі. Посли прийшли до Ольги і запрошують її стати дружиною князя та володаркою землі древлянськоі. Княгиня в цей час поринає у спогади своєї молодості, коли вона вперше зустрілась із Малом. На цьому твір обривається. Автор вводить у тканину поеми язичеських богів Перуна, Лада, Дажбога...

Студії над найдавнішим київським літописом наближаються до наукової розвідки, але оскільки там переважають поетичні твори, то франкознавці вважають їх художніми. У поезії “x. Похід Олега на Царгород” розповідається, що київський князь, вирушаючи війною на греків, узяв із собою багато воїнів з інших племен (серед них і древлян), які “були в нього толковини. Не належні до його дружини”5. Отже, з твору ми дізнаємося, що в кінці viii - на початку ix століть н. е. воїни Полісся здобували разом із князем київським славу під стінами Царгорода. Вірш “xv. Смерть Ігоря” побудований на основі літописного оповідання. Князь Ігор пішов на землі древлян за даниною. Перший збір йому видався замалим. З незначною дружиною він повертається вдруге. Древляни порадилися зі своїм князем Малом і застерегли Ігоря. Та даремно. І тоді: