Основ’яни про творчість Т.Шевченка

Як висновок постають такі образні узагальнення Л.Жемчужникова: “Жизнь Шевченка, вся вместе взятая, есть песнь. Это - печальное, высокохудожественное произведение. Вырванный из народа, он представляет собою самый поэтический его образчик” [5, 20].

Прикметним є те, що у статті наводиться розповідь О.Лазаревського про останні дні життя поета і прощальні промови над його труною.

Так, П.Куліш у своїй прощальній промові підкреслює значення Т.Шевченка як творця української літературної мови. Тут наголошується: “Немає з нас ні одного достойного проректи рідне слово над домовиною Шевченка: уся сила і вся краса нашої мови тільки йому одному одкрилася” [5, 5]. Завдяки Т.Шевченкові, переконаний П.Куліш, маємо право виголошувати цю промову рідним українським словом.

Ідеї Т.Шевченка загального добра, братерської єдності народів і соціальної справедливості прийнятні для всіх поколінь і націй. Тому його творчість як скарбниця народної мудрості є національним надбанням не тільки українців, а й усього слов’янства. Такі думки прозвучали в промові П.Куліша.

В організації похорону Т.Шевченка в Петербурзі брав участь і редактор “Основи” В.Білозерський. Ним теж була підготовлена прощальна промова, однак з невідомих причин не була тоді виголошена. “Слово над гробом Шевченка” В.Білозерського було подане у статті Л.Жемчужникова.

Високо підносить В.Білозерський ім’я національного пророка, який вказав путь своїм землякам. Особливо патетично звучить прохання, висловлене до Т.Шевченка, благословити послідовників його справи “на неустанну роботу для добра України і всього світу” [5, 7].

Зазначимо, що у шостій книжці часопису “Основа” за 1861 р. була опублікована анонімна стаття “Значение Шевченко для Украины”. Як було встановлено, автор її - сам редактор журналу [6, 28]. Тут подано чимало матеріалів до біографії поета, спогади автора статті. Особливо цікаве свідчення В.Біло¬зерського про вимоги письменника до написання творів. Якось Т.Шевченка запитали, чи не слід було б Марку Вовчку писати лише українською мовою. “Да пусть Марко Вовчок пишет хоть по-самоедски, лишь бы это была правда” [7, 6] - відповів поет.

Про глибоку повагу до пам’яті народного співця йдеться в заувагах В.Білозерського про могилу Т.Шевченка в Петербурзі. Він пише: “Могила Шевченко вся была в зелени и венках; из-за них не видно было ни земли, ни снегу, и она скорее напоминала весну, жизнь, чем смерть [7, 27].

Слід наголосити на редакційній діяльності В.Білозерського, який вмістив в “Основі” чимало раніше не опублікованих творів поета, спогадів про нього та літературно-критичних досліджень.

У статті Л.Жемчужникова з-поміж інших матеріалів виділяється промова М.Костомарова. Тут наголошується, що поезія Т.Шевченка знайшла розуміння і любов серед чистих душ людей різних національностей, здатних розуміти прекрасне. Саме в цьому полягає велика сила справжньої поезії, твердить автор. В якій би винятковій формі вона не проявлялася, як би тісно не пов`язувалася з народністю і місцевими колоритами, - її загальнолюдський смисл зрозумілий усім.

Л.Жемчужников акцентує на промові студента історико-філологічного факультету Петербурзького університету В.Хорошевського, яка була виголошена польською мовою. “Она показала, что наш народный поэт внушал чувства справедливости соплеменникам нашим, возвышающимся над предрассудками” [5, 9] - відзначає Л.Жемчужников. Шаноблива промова В.Хорошевського справила глибоке враження на всіх, хто був присутній на похороні.

Польське слово В.Хорошевського вшанувало славу “достойно руського поета” [5, 9]. Промовець висловив надію, що творчість Т.Шевченка прислужилася ідеї братерського єднання народів, розрізнених давньою ворожнечею.

Величезна туга звучить в поетичних рядках прощання О.Чужбинського і П.Таволги. Провідна думка цих віршів – слава Кобзаря буде вшанована нащадками у гідному продовженні його справи національного утвердження.

Слід звернути особливу увагу на промову “Рідне слово над тілом Тараса Григоровича Шевченка”, з якою виступив від імені студенства Ф.Хартахай. Зазначимо, що у статті Л.Жемчужникова вона подана з деякими купюрами, переважно редакційного характеру. А повний текст її, який зберігається у відділі рукописів ЦНБ НАН України, опублікований Д.Іофановим [8, 94-96].Виголошена в стилі народних голосінь, промова Ф.Хартахая відзначається барвистістю й образністю мови, вона багата яскравими поетичними зворотами й порівняннями. У промові підкреслюється безмірна повага й любов народу до свого Кобзаря, значення Т.Шевченка для України. “Сумно і страшно вимовить, - заявив Ф.Хартахай, – “Тарас Григорович умер!”, а ще страшніше сказати: “На чужій чужині!” Не має Україна тепер своєї втіхи, минулися думи і пісні. Мабуть, припускає промовець, втомився Тарас сльози лити. І далі звучать велемовні запитання-вигуки: Хто ж тепер заспіває рідну пісню степу і могилам, Дніпру широкому?! Хто зуміє так щиро любити рідну землю і покласти за неї душу?!”