Вивчення в школі творчості Григорія Косинки (Григорій Михайлович Стрілець)
Ми по-людському повинні зрозуміти й Петра Рудика, який, як бачимо, чесно працював, з труднощами розжився, поставив на ноги власне господарство, а тепер мусить всього поз¬бутися. І письменник тут при гостроконфронтаційному кон¬флікті віднаходить той ракурс, який дозволяє нам бачити життя багатогранно і об'єктивно. В цьому — сила його таланту.
Новели Косинки — це вихоплені невеличкі епізоди з жит¬тя села. Яскраві, промовисті, вагомі. Письменник уміє так будувати свою розповідь, що не тільки зримо бачиш, а й чуєш все, що відбувається довкола. Тут все живе, дихає, хвилюєть¬ся, печалиться, радіє... Навіть небо не голе, байдуже тло, а співучасник, на все реагує, на все відгукується: «Уже третій день, як ревуть гарматні бої над околицями Медвина; гукає, сміється ворожа артилерія,— а за кожним її гуком підні¬маються до неба криваво-червоні стежки полум'я з селянсь¬ких осель...»
Так починає свою розповідь Г. Косинка про трагічний бій незаможників за волю, за життя в новелі «На золотих богів».
Малює зримо, епічно. На кількох сторінках — ціла панорама, де б'ється червона селянська воля, умирає на своїх осьмушках та обміжках, але боронить тілами, кров'ю свої оселі од армії «золотих богів».
Ось відважний сільський хлопець Сенька-кулеметник «ле¬тить сонячною курявою... і строчить умілою рукою по ворожих лавах. Ось уже пішли до бою з вилами, сокирами, а ворог — стіною-муром налягає, щоб розбить селянські ряди...» Все прийшло в рух. Все ожило, все діє...
«Сіра курява пронизалась свистом куль...»
«Затремтіла під сонцем стеблом зомліла гречка...»
«Креше полум'ям, іскриться, і в диму, як чорні примари, мріють над селом тополі, попелом припалі, жовта, язиката змія блискавкою прорізала дим...»
Бій дійшов найвищої напруги. «Сонце здивоване стало: похитнулись вороги».
А коли закінчився переможно бій, «тоді: озолотило сонце похмурі хмари на заході і втопило червону багряницю, як той сум, у ставу та й прослало над пожарищем...»
Кожна деталь, кожний образ підпорядковані зображува¬ній дії, і тому зримо постають перед нами важкий бій, перемо¬га, яка нелегко далася цим селянам, що піднялися всім селом проти «золотих богів», білогвардійців.
А заради чого ця кров, ця жорстокість, цей бій?
«Хто зрозуміє їх вічне rope-журбу, JCTO загляне в їх золотії душі?» — запитує письменник. «Стоїть пшениця потолочена, серпа просить, а вони кров'ю поливають»,— журиться-печа¬литься стара жінка, в якої згоріла оселя, згоріло троє дітей і старшенького Сенька-кулеметника забито. «І сама стерялася... Обхопила руками обгорілий стовп у воротях і страшно, нелюдським голосом заспівала коло дітей...»
Так сильно міг писати хіба В. Стефаник. Так умів писати і Г. Косинка. Вихопити один епізод, а відтворити цілу епохаль¬ну картину, яка не лишає нікого байдужим, яка пробуджує думку і ставить одвічне запитання: «Хто зрозуміє їх вічне rope-журбу? Хто?»
«Легко повіяв вітер, далі притих, послухав горе-журбу матері і, здавалось, сам плакав над потолоченою кіньми пше¬ницею...»
Письменник уміє дослухатись і почути душу селянську, почути і відтворити той біль, ту муку, те горе, яке волає впро¬довж віків до людського розуму і чуття.
Твори Г. Косинки оперті на народну мораль. Письменник добре знав життя, побут, мову і психологію людини, умів не тільки спостерігати, аналізувати, а й співпереживати. Образи, як правило, розкриваються немов зсередини — в роздумах, спостереженнях, внутрішніх суперечках.Варто прочитати і прокоментувати оповідання «Мати», яке особливо високо оцінив М. Рильський. Твір композиційне виважений, сюжет розвивається динамічно, дія наскрізне на¬пружена...