Вивчення в школі творчості Григорія Косинки (Григорій Михайлович Стрілець)

Програма Інституту літератури ім. Т. Шевченка для ви¬вчення творчості Г. Косинки пропонує орієнтовно відвести З години. Для текстуального вивчення передбачені такі твори письменника: «На буряки», «На золотих богів», «Політика», «Гармонія», «За земельку».

На першому уроці ознайомлення з життям і творчістю Г. Косинки вчитель покаже портрет письменника, зверне увагу на високе чоло цієї людини, гострі, але добрі очі, глибокий погляд, на рішуче підборіддя, що свідчить про твердий харак¬тер. Далі розпочне сумну розповідь про трагічну долю Г. Косинки, блискучого новеліста, автора безсмертних творів про українське село 20-х років нашого століття.

Григорій Косинка (Григорій Михайлович Стрілець) наро¬дився 29 листопада 1899 року в селі Щербанівці Обухівського району на Київщині в селянській родині. Нужденне життя рано привчало селянських дітей ставати до роботи, бути помічниками старших. Пішов на заробітки й малий Григо¬рій. Спочатку працював у панській економії, на чужих ланах, а потім — на цукроварні. Сім'я жила бідно. Мати наймитува¬ла, бо не мали власної землі. Батько щоліта мандрував на заробітки аж у херсонські степи, а пізньої осені наймався на цукроварню. У 1908 році постійні нестатки погнали сім'ю шукати кращої долі. Кілька місяців поневірялась родина по¬між Амуром та Байкалом, а потім повернула додому, так і не знайшовши свого щастя на чужині. Батько знову пішов на цукроварню, а син — поденщиком до панської економії.

Та злидні не вбивали людського потягу до краси, до мудро¬го слова, чарівної пісні, «Дитячі літа ще й досі стоять мені перед очима,— писав Григорій Косинка в «Автобіографії»,— тільки час, здається іноді, заткав їх на якусь хвилину синьою наміткою,— так врізались вони в пам'яті». Пізніми зимовими вечорами, коли всі збиралися до хати, оживала пісня, чулося художнє слово — то дід Роман читав при каганці безсмертний «Кобзар». І Григорій зачудовано ловив кожне його слово.

Хлопець рано навчився читати. До книжки заохочували його дід і батько, вони вірили, що тільки освіта може вивести їхню дитину зі злиднів. Як не тяжко було, проте батько віддав сина до школи в сусіднє село Красне. Вчився хлопець старан¬но. Велике бажання до науки спонукало п'ятнадцятирічного підлітка помандрувати до Києва. Там працював на різних роботах. Потім пощастило — його взяли до земської управи писарчуком, ще й влаштували на вечірні курси до гімназії. Зго¬дом він екстерном склав іспити за шість класів.

Ще у гімназії учитель словесності помітив талант у Григорія, похвалив його за учнівський твір «Дитинство — золота пора» і порадив більше читати, серйозно займатися літературою.

Незабаром у періодичних виданнях з'являються невеличкі нариси, ескізи, фейлетони. Друкує Григорій вірш «Крик бо¬ротьби». А весною 1919 року виходить перше оповідання «На буряки», підписане ім'ям Григорій Косинка,

З цим поетичним псевдонімом він і ввійшов у літерату¬ру. Писав оповідання легко, бо перед очима стояли дитинство, рідна Щербанівка, ніжна і мила мати. Y пам'яті злинули почорнілі від праці руки неньки, нелегка робота на чужому полі, юнацькі мрії і надії. Пригадалися непоказні польові квіти, але такі привабливі, тендітні — косинці. Отож і поста¬вив їх в кінці оповідання замість власного прізвища.

В цьому ж році в газеті «Більшовик» було надруковано ще кілька оповідань: «В хаті Штурми», «Сходка», «Перед світом», «На золотих богів», а в альманасі «Гроно» з'явилися оповідан¬ня «Під брамою собору», «Мент», «За земельку».

З 1921 року Г. Косинка навчається в Інституті народної освіти (так називався тоді Київський університет). Та після третього курсу через матеріальні нестатки змушений залиши¬ти навчання, довелося йти працювати. Рано помер батько, мати лишилася з п'ятьма дітьми на руках. Майбутній письмен¬ник мусив допомагати чим міг, адже був у сім'ї старшим.

Перша збірка творів під назвою «На золотих богів» вийшла у 1922 році. У цей час Григорій вже працював у газеті «Вісті Київського губревкому», потім у журналах «Нова громада», «Всесвіт», диктором Республіканського радіо Л

Письменник вмів талановито відтворювати написане: лю¬бив як справжній артист читати зі сцени власні новели.

...Говорив правду, як було у житті. І писав чисту прав¬ду. Недаремно М. Рильський відзначав, що твори Г. Косинки «гарячі й трепетні, як те життя, по свіжих слідах якого вони писалися».Тільки ця правда не всім була до вподоби, та й не всі розуміли її або ж розуміли по-своєму, виходячи з власних світоглядних позицій. Ще донедавна декому здавалося, що перші твори Г. Косинки привели письменника «до об'єктивіз¬му і навіть до певної «поетизації» чужих, реакційних сил». У 30-ті роки критики почали цькувати, оббріхувати кращі оповідання Косинки, часто ототожнюючи світогляд письменника з літературними героями, докоряли йому за не¬вміння бачити в житті основні прикмети тогочасного жит¬тя. Його зробили трибуном заможників, дезертирів, бандитів апологетом «власницького націоналістичного світогляду». З приводу цього М. Рильський у передмові до творів Косинки, які вийшли в світ у 1966 році, після реабілітації письмен¬ника, справедливо писав: «Треба було бути не те що вульгари¬затором, а просто людиною, яка не хоче бачити очевидного, щоб закидати Косинці якусь ідеалізацію чи романтизацію куркулів». Хоча й сам не утримався, щоб не кинути докір: «...майже чужим залишилось його бистрому оку місто, і звуженості творчих та ідейних обріїв Косинки не можна заперечува¬ти». Відсутність у його творах образу робітника чи опису сучасного міста,— чи то ж може бути підставою говорити про звуженість «творчих та ідейних обріїв»? Г. Косинка — спі¬вець села, українського села напередодні і в дні подій 1917 ро¬ку .^Бо сам вийшов з нього, бо його коріння глибоко проросло в чорнозем рідної землі, щоб бачити і відчувати кожним порухом душі, кожним нервом всю правду і кривду того збуре¬ного часу. На кожне явище письменник дивився очима народу, кожну подію вимірював чистотою душі трудящої людини. І то¬му немає тут фальші, немає лакування, а є чисте золото народ¬ної правди. Варто тільки глибоко вчитатися в його твори, співставити з тогочасною дійсністю не. з заданих наперед позицій, а йдучи від правди життя.