СПЕЦИФІКА ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ПОЕТИЧНОГО ПЕЙЗАЖУ В КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЛІРИКИ (ПРОБЛЕМИ ХУДОЖНЬОГО ПЕРЕКЛАДУ ПОЕЗІЇ КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТЬ)

Проблема передачі кольору в художньому перекладі поетичного пейзажу є актуальною не тільки щодо окремо взятих європейських літератур. У контексті дослідження творів української лірики це набуває неабиякого значення, оскільки передати колористичні модифікації, що є вираженими за допомогою дескрипторів, у процесі перекладу досить складно. Перед перекладачем постає дилема, який дескриптор треба вжити у даному випадку. Чимало словоформ з відповідного лексичного ряду відповідає настрою пейзажу, що зображується. Отже, перекладач повинен осмислити кожне слово з його інтонаційною гамою, а потім відібрати найкращий варіант. Саме на цьому етапі починаються складнощі: дескриптор треба вжити так, щоб він, відповідаючи настрою, не суперечив контексту мови, на яку перекладається поетичний пейзаж.

У теорії перекладу існує значна кількість проблем, що вже не раз ставала об'єктом дискусіїї. Існують різноманітні думки про нюанси цього мистецтва слова. Наприклад, Ю.Абизов так розмірковував над секретами перекладу: "Можна пригадати випадок, який мав місце 20 років тому. Швидко готувався до видання роман А.Упіта "Просвіт у хмарах" в російському перекладі. Перекладали Л.Паже та російський письменник М.Задорнов. У зв'язку з тим, що виникли різноманітні проблеми, провели нараду на найвищому рівні з метою розібратися і посунути справу вперед. На цій нараді М.Задорнов, який зовсім не знав латинської мови, а тільки торкався перекладу "рукою майстра", ось таким чином декларував свою незгоду з позицією редакторів: "Вони заявляють, що не можна буквально передавати ідіоми. Скажімо, там якась жінка кричить на дітей: "Мені гроші з порожнього синього повітря не падають!" Редактори кажуть – це є буквалізм. У крайньому випадку треба поставити: "Мені гроші з неба не падають". Не бачу в цьому сенсу. Це так добре сказано: з порожнього! синього! повітря! – і починають падати монети. Або навіть паперці. Це ж так вражає. У цьому вислові – цілий живопис. Ось так і треба писати. Не замінювати живопис на будь-які сухі фразеологізми, до яких вже звикли, від яких ні серцю, ні розуму"(1, 128). Далі автор пише, що було створено навіть теорію "буквалістського" перекладу і розповідає про те, що за цією теорією художнього перекладу "робилося багато помилок і навіть втрачався звукопис." (1, 128).

Відомо, що в практиці сучасної літератури переклад часто робиться спочатку фа¬хів¬цями, які складають так званий підрядковий текст, а потім письменники, перекладачі починають створювати художні аналоги цього підрядкового перекладу. Якщо звернемося до Ю.Абизова, то знайдемо в нього таке слушне висловлювання: "Питання про будь-який текст, що можна перекласти або не можна перекласти, повинно вирішуватися не тільки з позиції долання чисто технічних, мовних труднощів, а й з точки зору його психологічного сприйняття" (1, 131).

Подивимося тепер, як змінюються дескриптори при перекладі поетичних пейзажів з української мови на російську.

Леся Українка своїми поезіями збагатила скарбницю не тільки української, але й світової художньої культури. Свідченням того слугує переклад її творів на російську мову. Проаналізуємо переклад О.Прокофьєвим твору Лесі Українки "Подорож до моря":

Под голубым высоким небосводом

Сверкают всюду речки серебром.

То чародейка, вечная природа,

Стоцветные ковры раскинула кругом.

(5, 49)

Снується краєвидів плетениця,

Розтопленим сріблом блищать річки, –

То ж матінка-натура чарівниця

Розмотує свої стобарвнії нитки.

(4, 92)