Жан-Нікола-Артюр Рембо. Життєвий і творчий шлях

Паризької Комуни і т.п. Немов людина, що втратила життєві орієнтири, зневірилася, втомилася шукати сенс буття, «п'яний корабель» без керма і без вітрил, без капітана і моряків загубився серед хвиль безмежного океану, йому загрожують рифи, скелі, він неминуче зіштовхнеться з ними і, розтрощений загине, так і не побачивши рідний беріг, який зник за обрієм давно і назавжди.

Отже, у вірші «П'яний корабель» ліричне «я» — це «я» корабля, який став віль¬ним від керма та екіпажу і мандрує безмежними просторами океану, кидаючи виклик стихіям

Коли шумливого я збувся екіпажа,

По волі Рік я мчав, куди я лиш бажав.

Саме відчуття цього сп'янілого від необмеженої свободи, незабутніх вражень і почуттів корабля («украй терпка любов мене п'янила в морі») передаються автором. Рембо знаходить яскраві, свіжі слова для створення несподіваних образів, фантасти¬чних морських пейзажів, використовує своєрідну, непоетичну лексику, сміливо вжи¬ває просторіччя.

«П'яний корабель» — це символ визволення від звичайного життя та усталено¬го бачення світу. Водночас цей образ символізує собою бунтарську й бентежну душу поета, що прагне звільнення, рветься на пошуки нових вражень та відкриттів, хоче жити за принципами нової свідомості.

Виникають також асоціації з мандрівним життям самого Артюра Рембо — не¬втомного блукача світом, що бажав пізнавати ніколи й ніким не пізнане. Цікаво, що на час написання «П'яного корабля» Рембо ще не бачив моря. Багатство та виразність образів, багатомірність символіки, правдивість і природність картин свідчать про те, що пророчі експерименти Рембо були небезпідставні.

Я бачив, як шумлять драговини та верші,

Де в комишах гниє морський Левіафан

Як падають у штиль гігантські хвилі перші

Як даль врізається в бездонний океан

Я сонце споглядав у пострахах містичних

Що зблисло згустками фіалкових промінь

Буруни злі немов актори драм античних

Віконничий свій дрож котили в далечінь

Проте у фіналі вірша «п'яний корабель» постає втомленим та знесиленим від бурхливого й жорстокого життя, самотнім, відкинутим і забутим усіма.

У бухтах спутаний весь травами морськими,

Я шквалом кинутий, де й птиці не знайти,Звідкіль ні монітор, ні парусник не здійме.

Розбитий мій каркас, сп'янілий від води...

(Переклад М. Терещенко)