Жан-Нікола-Артюр Рембо. Життєвий і творчий шлях

Він стверджував, що поет — це посередник між зем¬лею і небом, між буденним світом і світом вічних ідей та образів, тому завдання поезії - донести до читачів своє особисте враження через дивовижні образи, символи, натяки. Своєрідним вираженням естетичних принципів Рембо можна вважати вірш "Вічність" (1873), в якому автор протиставляє "загал" і "вічне життя", "вічну душу". Протиріччя між буденним і піднесеним проходить через усю творчість поета.

Я знайшов, знайшов!

Що? Вічну жизнь.

Це моря шовк

І сонця бризь.

Так держись завіту,

Вічная душе,

Хоч ніч без привіту

І день пече.

Далі від кагалу,

Від змагань загалу, —

До всіх мет мети

Лети, лети...

(Переклад М. Лукаша)

Своєю творчістю Рембо обґрунтував можливість "тем¬ної", сугестивної поезії, яка не розмірковує і не описує, не пояснює і не аналізує, але, як магічна сила, безносередньо викликає до життя ті чи інші образи, почута настрої. Для виконання "призначення лірики" на допомогу їй, на думку митця, мають прийти музична стихія, нестримні враження, дивні фантасмагорії (маячні видіння), незвичний зв'язок між образами та картинами тощо. Внаслідок цього і виникає ефект "затемнення тексту", який вимагає від читача інтуїтивно йому довіритися, віддатися на волю швидкоплинної фантазії автора.

Ліричний герой А. Рембо, на відміну від героя віршів Верлена, не такий чутливий і замріяний, його енергія духу проривається в іншу, підсвідому реальність, де все отримує більш яскравий колір, емоційну виразність і суттєвий, символічний зміст. Замість мерехтливих, не¬ясних обрисів поет вдається то до кольорових контрастів, то до ритмічних дисонансів, то поєднує силою своєї уяви, на перший погляд, несумісні образи і в такий спосіб висловлює себе, свої прагнення і відчуття. Письменник вва¬жав, що поезія завжди "повинна йти вперед, до незвіда¬них висот і невідкритих глибин, і якщо попереду вічне життя або навіть страшна прірва, все одно є сенс зазир¬нути по той бік всесвіту". Мандрівна муза поета, яка ніко¬ли не зупинялась у пошуках невідомого, поки була жива, відкрила нові обрії для французького символізму.

"П'ЯНИЙ КОРАБЕЛЬ" (1869- 1871)

Цей вірш Рембо написав у 15-річному віці, але повер¬нувся до нього через два роки, виправив деякі рядки й відправив Верденові в Париж. Прочитавши твір, той заз¬начив, що в ньому є те, "чим повинна збагатитися" сучас¬на й майбутня поезія. Дійсно, "П'яний корабель" став новаторським явищем для тогочасної французької літера¬тури. Тому він має безліч інтерпретацій, викликаючи різні асоціації у читачів. Одні бачать у вірші бунт проти сірої буденності, інші - аналогію з подіями Паризької кому¬ни, дехто утверджує думку, що автор передбачив тут свою долю, а є й такі, хто вбачає у творі філософсько-естетичну концепцію поета, його ставлення до мистецтва й життя. "П'яний корабель" — незвичайний і багатозначний вірш, який кожне покоління трактує по-своєму.Символісти порушували межу між об'єктивним і суб'єктивним, але у творі Рембо відбувається повне й органічне злиття цих двох сфер. Мандри корабля, який втратив керування й носиться безмежним океаном, асоціюються не тільки з можливими реальними подіями, а передусім з блуканнями і пориваннями ліричного героя в просторах духу, життя, поезії.