Жан-Нікола-Артюр Рембо. Життєвий і творчий шлях

Деякі дослідники називають "П'яний корабель" поемою. Як жанр поема поєднує в собі елементи лірики, епосу й драми, синтезуючи їх характерні прийоми та засоби, що наявні у творі. Композиція складається з таких частин: загибель команди й втрата керування кораблем - зав'яз¬ка, уявні мандри ліричного героя в морській стихії -— роз¬виток дії, зіткнення піднесеної фантазії з буденною реаль¬ністю — кульмінація, відмова ліричного героя від прагматичного життя — розв'язка. "П'яний корабель" наскрізь пройнятий напруженим драматизмом, тут усе відбувається на межі життя й смерті, надії та безнадії, злету й падіння. Вирізняються два види конфліктів: зовнішній — зіткнення ліричного героя зі стихією, а також з буденністю; внутріш¬ній — боротьба в душі ліричного героя за своє духовне "про¬будження", свій особистий незалежний світ, свої мрії. Од¬нак автор настільки концентрує час і події у творі, поєднав¬ши минуле, сучасне й майбутнє в суб'єктивному просторі, що "П'яний корабель" сприймається як вірш, написаний на одному подиху. Незважаючи на розмаїття поданих картин, він не втрачає цілісності ліричного настрою, в якому одна мить спогадів і мрій вміщує цілу вічність.

Головна тема вірша — мандри душі особистості у світі своєї уяви та в житті. Твір починається з мотиву пробуд¬ження ліричного героя: "Я вирушив туди, куди хотів давно"; "моє пробудження благословили шквали"; "ко¬лись глухий, ...я за водою плив". Образ корабля, який нарешті позбавився ланцюгів, символічно відображує потяг ліричного героя до пошуку іншого, відмінного від звичайного, світу, а також до себе — теж іншого, вільно¬го у своїй фантазії, думках, мріях.

Ліричний герой вирушає у далеке плавання. Плин його вражень, почуттів, асоціацій народжує дивовижні картини стихії:

Я блискавицями роздерте небо знаю,

Прибої, течії, смеркання голубі,

Світанки, збуджені, мов голубині зграї,

І те, що може лиш примаритись тобі.

(Переклад Вс. Ткаченка)

Перед очима читачів виникають і льодовики, і "ги¬дотні обмілі", і "співочі риби", і "розлючені вали в звіриній істерії", і "вквітчана піна". Перенасиченість контрастни¬ми образами допомагає авторові відобразити складність і багатогранність життя, яким живе душа ліричного ге¬роя. Його не лякають шторми й шквали, він ладен заги¬нути, але не відступитися від пошуків таємного змісту буття. Він мріє знайти у стихії життєвих негараздів і власних почуттів прадавню Європу та незнані острови, куди треба показати шлях іншим.

Вірш символічно називається "П'яний корабель". У творі неодноразово звучить мотив сп'яніння. З одного боку, це забуття нудної буденності, сірого й нецікавого життя, а з іншого — відчуття припливу нестримної фан¬тазії та енергії. Ліричного героя п'янить розмаїття його , почуттів, небачені глибини, які несподівано відкрилися йому в його душі та в іншому, тільки йому відомому, вимірі всесвіту. Він закоханий у стихію, відчуває повне злиття з нею, а вона, у свою чергу, викликає в ньому поетичне натхнення, пробуджує творчі сили, невідомі пересічному обивателю:

В настої зорянім, в Морській Поемі милій

Я плавав і ковтав зелену синь тоді,

Як мрець замислений вигулькує з-під хвилі,

Неначе тьмяний знак занурення в воді.

Море у вірші виступає і як символ почуттів, і як сим¬вол примхливої життєвої долі, і як символ поезії. Морські течії, які швидко змінюються, несуть ліричного героя не¬відомо куди, та він вбачає в цьому таємний, ще незнаний смисл. Він сподівається на здійснення своїх не усвідомле¬них до кінця мрій. Символами надії на щасливе завершен¬ня пошуків "небаченого й нечуваного" є зелений та синій кольори, які створюють мальовниче тло твору: зелена вода здається героєві "солодкою", він ковтає "зелену синь", ма¬рить серед "ночей зелених" і "фіалкових променів".