ГЕНIЙ МОЦАРТА
Не тільки літератори, усі молоді поети і художники того часу прагнули йти назустріч новим віянням. Серед них - і Моцарт. У своїх юнацьких творах він жваво і безпосередньо відгукається на тривоги і сумніви, що хвилюють його сучасників. Це чується вже в нових чотирьох симфоніях 17-літнього композитора. Найбільше вдалий і своєрідний твір цього часу - Симфонія сіль мінор (№ 25). Скорботні, страждальницькі переживання змінюються в ній шаленими вибухами почуття, заколотним і жагучим протестом. Симфонія ця не була зрозуміла зальцбургській публіці. Не прийшлась вона по душі і батьку композитора. Леопольд Моцарт сховав симфонію подалі і нікому не давав її переписувати. З цього приводу він писав сину: "Те, що не робить тобі честі, нехай краще залишається невідомим. Тому я нічого не віддав із твоїх симфоній, тому що знав наперед, що в більш зрілі роки, коли розсудливість зросте, ти будеш рад, що їх ні в кого немає".Не зустрівши співчуття у своїх творчих шуканнях, Моцарт на час залишає жанр симфонії. У Зальцбурзі віддають перевагу легкій, розважальній музиці. Тому на першому місці в молодого композитора веселі дивертисменти (свого роду сюїти) і поетичні серенади. Граціозні життєрадісні п'єси перемежовуються в них зі сторінками тонкої задушевної лірики.
Лише через п'ять років вдається Моцарту домогтися дозволу виїхати з Зальцбурга. Проїздом через Мюнхен і Маннгейм він направляється в Париж. Цього разу його супроводжує мати.
У ті часи Маннгейм був одним з найбільших музичних центрів, де працювало чимало чудових музикантів. Заслуженою славою користався Маннгеймский симфонічний оркестр.
Тут же в Маннгейме молодий Моцарт зустрів 15-літню Алоiзiю Вебер. В Алоiзiї - прекрасний голос. Для неї юнак пише блискучі концертні арії, мріючи про те, що Алоiзiя стане його дружиною і буде спiвати в його майбутніх операх. Намір сина женитися на дочці бідного працівника театру приводить Леопольда Моцарта в обурення. Скоріше в Париж!
Але в Парижі служби для молодого композитора не знаходиться. Протягом багатьох місяців Моцарт живе в брудному номері дешевого готелю, перебиваючи копійчаними уроками. Новий удар - важко занедужує і вмирає мати. Подавлений, повертається він на батьківщину. У довершення всіх нещасть Моцарт дізнається, що за цей час юна Алоiзiя встигла стати оперною примадонною і вийти заміж.
І от знову ненависний Зальцбург, глуха провінція відсталої Німеччини. Повна залежність від примх архієпископа. Молодому музиканту заборонявся вільний виїзд із міста і навіть виступу в будинках аматорів музики. Щоб ще більше принизити всесвітньо відомого музиканта, його саджали обідати зі слугами .
Один тільки раз двері "в'язниці" на деякий час розчинилася. У відповідь на прохання курфюрста Баварського Вольфгангу було дозволено поїхати в Мюнхен для створення і постановки великої героїчної опери "Идоменей, цар Критський" на сюжет із грецької міфології.
Прем'єра "Идоменея" відбулася 29 січня 1781 року. З перших же звуків опера захопила слухачів. Після блискучого успіху "Идоменея" життя в будинку ненависного архієпископа на положенні лакея стало для Моцарта ще більш нестерпним. Подане ним прохання про відставку спричиняє новий потік образі: наближений до архієпископа, граф Арко, обсипає Моцарта лайкою й у припадку люті зіштовхує його зі сходiв.
"Людину виказує серце писав Моцарт батьку. - Нехай я не граф, але честі в мені більше, ніж в іншого графа... Вам в угоду, дорогий батько, я готовий пожертвувати своїм щастям, своїм здоров'ям, навіть життям, але не честю. Честь моя - вона мені, та й Вам, повинна бути дорожче всього".
Відтоді, як Моцарт виїхав із Зальцбурга, змінивши принижене положення придворного музиканта на повне негод життя "вільного" художника, проходить п'ять років.
Життя у Відні складається нелегко. Часті виступи в салонах багатіїв і у відкритих концертах, виснажливі уроки з учнями, термінове написання всіляких творів "на випадок", постійна непевність у завтрашньому дні - усе це непомітно підточувало і без того неміцне здоров'я Моцарта. Йому виповнилося вже 30 років. І здається Моцарту, що мало що створив. У всякому разі, кращих своїх творів він не встиг написати.
"Я завалений роботою і дуже втомлююсь, - скаржиться Моцарт у листі до батька. - Весь ранок, до другої години, даю уроки, потім ми обідаємо... Тільки ввечері можу займатися композицією, але від неї раз у раз відриваються запрошення грати в концертах..."