ГЕНIЙ МОЦАРТА

У Лондоні восьмирічний хлопчик пише ще шість сонат для клавесина із супроводом скрипки, флейти і, крім того, береться за створення симфонії. Протягом року, проведеного в Англії, музичний розвиток дитини помітно просунулося вперед. Незважаючи на переїзди з місця на місце, хлопчик систематично займався під керівництвом батька і музикою, і загальноосвітніми предметами.

"Усе, що він знав раніше, - писав про свого сина Леопольд Моцарт зальцбургським друзям, - ніщо в порівнянні з тим, що він уміє зараз".

Шкода було розставатися з гостинною Англією, але термін відпустки, давно вже минав. Уступаючи наполегливим проханням голландського посланника, Леопольд вирішив по дорозі заїхати також у Голландію і Фландрію. У первісний маршрут подорожі це не входило, але спокуса відвідати ці багаті країни був великий.

Побували в Гаазі, Генті, Роттердамі, Амстердамі й в інших місцях. Всюди успіх був величезний. Як раніше у Франції й Англії, так тут дітям улаштовували овації, обсипали їх утішними похвалами.Усе це, здавалося, легко могло запаморочити голови юним артистам. На щастя, з дітьми Зальцбургського органіста нічого подібного не відбулося. Цьому в чималому ступені сприяв батько - Леопольд Моцарт. Досвідчений педагог, він добре усвідомлював" що, як ні велика музична обдарованість його дітей, без завзятої, наполегливої праці серйозних результатів їм не досягти.

"Діти мої обдаровані таким талантом, - писав в одному зі своїх листів Леопольд Моцарт, - що, крім батьківського обов’язку, я б усім пожертвував заради їхнього виховання. Кожна загублена хвилина - загублена навіки... Але ви знаєте, що діти мої звикли до роботи. Якби що-небудь могло відвернути їх від роботи - я б умер з горя".

Однак на здоров'ї дітей переїзди з місця на місце і часті публічні виступи відбивалися погано. Сили їх витрачалися нещадно, до того ж брат і сестра часто хворіли.

У листопаду 1766 року, із тріумфом виступивши в Парижі, ряді міст Швейцарії, Німеччини, родина Моцарта повернулася в рідне місто Зальцбург, пробувши за кордоном майже три з половиною року.

Негайно ж після повернення додому батько відновив з дітьми серйозну і планомірну роботу. Продовжувалися заняття на скрипці, клавесині й органі, серйозно вивчалася музична композиція. Успішно йшли заняття також арифметикою, історією і географією. Крім того, Вольфганг приступив до вивчення латині й італійської мови. У ті часи для композитора це було обов'язковим.

У 1767 році Відень готувався до придворних торжеств із нагоди одруження юної ерцгерцогині Марії Йозефы з неаполітанським королем. З огляду на слушний момент, Леопольд Моцарт у вересні виїхав з родиною в столицю Австрії. Але поїздка виявилася мало вдалою. У Відні відкрилася страшна епідемія віспи. Довелося спішно вивезти дітей з міста. Знайшлися друзі, що запропонували родині Моцартів пристановище в Моравії. Але було пізно. І брат і сестра занедужали віспою у важкій формі. У Вольфганга були уражені очі, йому грозила сліпота. Лише через десять днів зір став відновлюватися.

У січні 1768 року родина повернулася у Відень. Однак інтерес до гри брата і сестри з боку віденської публіки тепер помітно остигнув. Мало хто запрошував їх у свої салони. Тільки російський посланник князь Дмитро Михайлович Голицин залишився вірний своєї симпатії до маленьких зальцбуржців. Улаштований у його палаці спеціально для Вольфганга і Наннерль концерт пройшов з великим успіхом, і це почасти винагородило юних артистів за байдужість віденських аристократів.

Завдяки турботам друзів Вольфгангу удалося виступити при дворі. Твору Вольфганга сподобалися новому австрійському імператору Йозефу II, і він виразив бажання почути один з творів 12-літнього композитора на сцені віденського оперного театру. Одержання замовлення на оперу було великою удачею. Зупинилися на веселій, забавній п'єсі "Удавана простушка". Вольфганг із захопленням прийнявся за роботу над оперою.

По мірі того як створювалися окремі ансамблі й арії, композитор показував їхнім майбутнім виконавцям своєї опери. Попутно він вносив у партитуру необхідні зміни, чуйно погоджуючи їх з особливостями голосу того чи іншого співака. Усе йшло добре, і робота вже посувалася до завершення.

Але отут почалися неприємності. До цього часу виступам юного музиканта супроводжували удачі. Усі захоплювалися їм як забавною іграшкою. Тепер Вольфгангу вже дванадцять років. Незабаром він стане небезпечним суперником для своїх побратимів-музикантів. Чи жарт, якщо вже в цьому віці він почне складати і ставити опери? Потрібно будь-що-будь перешкодити постановці "Удаваної простушки". Ті самі композитори, що недавно ще захоплювалися чудо - дитиною, тепер пустили в хід складний механізм закулісної інтриги. Посилаючись на думку приїжджих італійських маэстро, вони затверджували, що маленький Моцарт пише музику не сам. Уся витівка з замовленням опери 12-літньому хлопчиську - суцільна містифікація й обман. Це хитрий Зальцбургський органіст складає замість сина, видаючи свою роботу за творчість дитини, з метою зробити йому кар'єру!