Проза Костянтина Кудієвського
Останній роман К.Кудієвського - “Линкор “Амазонка” - виявився тематичним завершенням його художньої мариністики. У центрі розповіді - домінантний для письменника мотив “людина і море”, інтерпретований в аспекті “особистість у морських випробуваннях”. Твір побачив світ по смерті письменника, 1994 року, а створювався на зламі хмільних 80-х - 90-х років. Це був унікальний період у розвитку суспільства, період, якому довго ще не буде аналогів. М’ятежний смак волі, рішуче заперечення істин, що здавалися вічними й незмінними, гіперемоційна полеміка усіх з усіма - таким був час, коли Кудієвський працював над своїм заключним твором.
Роман змальовує проблеми й характер життя військових моряків у другій половині 40-х років. Художнім матеріалом для прозаїка стали повоєнні реалії Північного флоту, Балтики. Лінкор під екзотичною назвою “Амазонка” є сюжетно-територіальним фокусом твору. На тлі долі воєнного корабля письменник висвітлює морально-духовні цінності більшості дійових осіб. Кудієвський зображує лінкор “Амазонку” не лише символом воєнно-морської історії, але й чинником людських характерів. На кораблі люди формуються, розвиваються, висвітлюються.
Книжку написано у річищі світової романної традиції ХХ століття - як роман людських доль. Основу твору складають життєві перипетії основних персонажів - Сергія Круглика, Леоніда Погорєлова, Юрія Смірніна, Строгова. Художній простір наповнюється по-життєвому різноякісним матеріалом - біографічними передісторіями й історіями героїв, їхніми асоціативними спогадами, роздумами, розмовами й полемічними зіткненнями, поточними службовими справами. Роман насичено різноманітними вставними мікросюжетами. Повоєнна дійсність - морська служба, кохання, позаслужбові стосунки офіцерів - розгортається в ретроспекціях недавньої війни, відлуння якої тривожно оркеструє чимало сторінок книжи.
Незважаючи на мариністичну традиційність твору для Костянтина Кудієвського, у ньому наявні принципово нові для прозаїка риси.
У романі “Линкор “Амазонка” відкрилася невідома раніше манера оповіді Кудієвського, що відрізняється граничною стильовою і мовною розкутістю.
В попередніх повістях і романах письменника-мариніста відчувається внутрішня настанова на самообмеження у конструюванні сцен, епізодів, характерів, у виборі мовно-лексичних засобів при побудові діалогів і внутрішніх монологів. Часто складалося враження, начебто у митцеві знаходився невидимий фільтратор, що відціжував епізоди, репліки за принципом “можна - не бажано”. В останньому ж творі К.Кудієвський постає адекватним собі, своїй мистецькій природі. Він говорить те, що думає, і так, як йому думається: відверто й однозначно, широко й пристрасно, у весь голос і на повний зріст. Його персонажі наділені мовним життям, як ніколи наближеним до реального. Митець використовує розмовні, експресивні словесні форми, грубуватий і просторічний колорит яких надає виразності й достовірності його морським малюнкам.
У романі “Линкор “Амазонка” потужно виражений критичний пафос письменника, спрямований в основному на негативні моменти суспільного інтер’єру кінця 40-х років. У думках, репліках як провідних, так й епізодичних персонажів висловлюється емоційний протест проти тиску на особистість, обмеження свобод народу-переможця, ідеологічних кампаній боротьби з “космополітами”, “впливом Заходу”. Цей протест оформлюється прямим, рельєфним словом, масштабним, подекуди категоричним поглядом. Прозаїк свідомо не прагне диференціювати себе й своїх героїв. В окремих полемічних судженнях Погорєлова, Строгова часто вгадується соціальна позиція самого митця. У таких випадках він неприховано дивився на своїх героїв як на форму вираження власного авторського голосу. Продовжуючи традиції Льва Толстого, К.Кудієвський в усіх своїх проявах залишався художником дієвого образного слова, схильного до публіцистичного загострення та філіппік. Варто зазначити, що на мові, проблематиці творів нерідко відбиваються духовні пріоритети періоду їх написання. У романі “Линкор “Амазонка” відчутно, що він створювався тоді, коли проблеми пізньосталінської доби були актуальними у пресі й для громадській свідомості.Порівняно з повістями й романами 60 - 80-х років в останньому романі К.Кудієвського суттєво послаблено романтичний струмінь, що був визначальним у більшості його попередніх творів. Життя в умовах моря, морської праці, нехай і військової, позбавлено піднесено емоційного, елегійного оспівування. Морські реалії, конфлікти, малюнки виконані конкретно фіксуючим пензлем реаліста, який може дозволити собі соковите увиразнення фарб при змалюванні пейзажів. Романтичні інтонації прориваються у сценах, що зображують кохання Сергія Круглика й сором’язливої десятикласниці Альки. Але й цим ніжно-трепетним стосункам письменник змальовує антипод - прагматичний інтимний зв’язок лейтенанта Юрочки Смірніна зі значно старшою за віком вчителькою Катериною Василівною. Полотно життя розгортається більш деталізованим, у численних своїх моделях, деекспресивнішим, більш складним і реалістично контрастованим.
Твори Костянтина Кудієвського про людину в морі та на війні - це явище значно панорамніше, ніж синтез художніх історій про воєнну долю конкретних осіб і зіткнення характерів. Це поетичне й багатоскладне явище, тому що у них, цих творах, зображується велична й повністю не розгадана картина морського буття, тому що в них натхнено звучить лірико-епічна сповідь - сповідь про людську силу, непередбаченість долі й поліфонізм життя.