Проза Костянтина Кудієвського
“Зенитчики опасливо поглядывали в небо из-под рваных маскировочных сетей. Буксовали машины, кромсая в щепы дорогу, наспех замощенную березняком. Отчаянно ругались регулировщики. Какой-то полковник орал на шоферов и клялся, что расстреляет каждого второго, если через минуту дорога не будет очищена. Шоферы равнодушно пропусали угрозы мимо ушей: видать, привыкли к ним на фронтовых перекрестках”. Реалістично виведені епізоди, що уводяться в композиційно-настроєву фактуру твору, безумовно, впливають на його художню специфіку, проте не змінюють загальної романтичної стилістики роману.З емоційним ставленням до перипетій війни у персонажів Кудієвського кревно пов’язана акцентація патетично вираженої любові до рідної землі (для Кольки Лаврухіна - землі таврійської, піднесений образ якої неодноразово змальовується письменником). Від цієї любові беруть свій внутрішній початок інтонації мужності, відваги, гніву, що експресивно лунають із вуст дійових осіб. У тексті роману наявні суто ліричні й інтимні мелодійні ритми. Персонажі у воєнній обстановці з ніжністю й сердечністю згадують минувшину, рідних, коханих, дають пристрасну оцінку тим лихим подіям війни, свідками й учасниками яких вони стають.
У романі “Песня синих морей” з романтичною виразністю зображено образ війни - узагальнений і конкретизований, суворий і патетичний, героїчний і повсякденний. Війна розгортається на суходолі й морських просторах. Війна проходить крізь долі й кохання персонажів. Війна несподівано розлучає й трагічно з’єднує героїв твору.
На драматичних зіткненнях, реаліях побудовано й роман “Горькие туманы Атлантики” - один з найсильніших творів К.Кудієвського. У його основу покладено реальний історичний факт - загибель під час війни союзницького конвою “PQ - 17”. Спираючись на офіційні матеріали, документи, письменник виклав власну художню версію цього трагічного океанського рейду.
Основною відмінною якістю роману є те, що для змалювання долі конвою “PQ - 17” використано переважно реалістичні прийоми, фарби, мовно-стильові особливості. У цьому творі яскраво виявив себе неабиякий реалістичний потенціал Кудієвського-прозаїка. На цей раз митець зосередив свою увагу не на експресивній розповіді про негаразди життєвого поля війни, а на ретельному фактичному зображенні того, як формувався, рухався й був розгромлений транспортний караван союзників, що прямував до Мурманська.
Маршрут кораблів крізь гіркі тумани Атлантики є насамперед зовнішньою, лейтмотивною фабулою, до якої у творі кріпляться ще декілька автономних сюжетно-тематичних сфер, такі як: тональність передвоєнного життя персонажів, розвиток їхніх особистих ліній, інтимних стосунків (це, як бачимо, характерні прийоми прозової манери Кудієвського), сприйняття подій другої світової війни крізь призму різних воєнно-політичних доктрин, відбиття війни у повоєнних почуттях і долях дійових осіб. Така композиційна специфіка роману створює ефект часової об’ємності та просторової глибини, художньо посилює твір, надає йому колізійної та проблемної багатоплановості. Оповідь про конкретний воєнно-історичний факт переростає у зображення людської психології, поведінки, в осмислення різних типів культури людського єства на тлі переплетіння війни й миру протягом катастрофічно несподіваного ХХ століття.
До особливостей роману слід віднести розмаїту палітру виразно індивідуалізованих характерів, які репрезентують різні національно-військові угруповання, що брали участь у здійсненні невдалого транспортного рейду. Це Лухманов - досвідчений і виважений капітан транспорту “Кузбас”, на якому розгортаються основні події, що сталися з союзницьким конвоєм “PQ – 17”; Ольга - кохана Лухманова, а пізніше його надійна й віддана дружина; юний і безпосередній у своїх вчинках англійський лейтенант Мітчелл; стомлений напругою життя літній помполіт Сава Іванович; м’який і коректний американський офіцер Грівс; розсудливий і передбачливий англійський контр-адмірал Гамільтон.
При зображенні цих та інших персонажів Кудієвський дотримується специфіки національної поведінки, що їм притаманна. У характерах співвітчизників романіст вичленовує їхню надзвичайну витривалість і відданність морально-імперативним постулатам. У психології американців письменник виділяє невимушеність поведінки, розкутість і демократизм почуттів щодо оточуючих. В образах англійських офіцерів акцентуються такі риси, як статечність, генетична гідність і вміння цінувати себе, навіть попри різні негаразди й будь-які скрутні обставини. У романі “Горькие туманы Атлантики” війну показано не лише як бої в океані, але і як багатоскладну морську політику, що в неї свідомо або неусвідомлено втягнуто велику кількість людей.
Мотиви “війна і люди”, “війна на морі” знайшли свою розробку й в інших творах К.Кудієвського - повістях “Обгоняющая ветер” (1957), “Водоросли цветут в глубинах” (1959), “Окнами в звезды” (1989). У цих творах війна постає у формі ретронастроїв, ретропочуттів, ретродумок. Вона з’являється як спогади персонажів про страшні епізоди пережитого. Основний прийом розповіді про війну - сюжетна фрагментарність. Воєнні екскурси містять у собі сконденсованість психологічної напруги, вони зв’язують різні часові шари.Війна для героїв цих книжок постійно відлунює болем і стражданнями. Війна наявна у цих творах виокремленими внутрішніми фотознімками, що час від часу спонтанно з’являються у точній і чутливій пам’яті персонажів. Їм бачиться “новороссийский мол, приподнятый торпедами; жуткая пустота мгновенного затишья, после которого небо опрокидывается над мачтами, и корабельные винты.., подброшенные валом, с грохотом крошат мутный воздух” (“Обгоняющая ветер”), а також згадується, що було з ними, “когда их судно потопила немецкая подводная лодка, а шлюпку с несколькими спасшимися и затем умиравшими один за другим моряками на одиннадцатые сутки их скитаний обнаружил вражеский миноносец” (“Окнами в звезды”). У цих повістях війна репрезентована як мотив-відлуння, гіркий і пекучий, як душевне повернення в таку важку й таку рідну минувшину.