Проза Костянтина Кудієвського

Немає нічого дивного в тому, що митець-мариніст народжується неподалік від моря, біля водного простору. Відчуття морської стихії якимись особливими струменями - підсвідомими, позараціональними, до кінця не збагненими - передається йому духом того краю, де розпочинається почуттєвий та світоглядний шлях митця, роками того дитинства, що проходить під романтичні розповіді про максималістські закони моря й зухвалі морські мандрівки. А може, це дивне відчуття передається йому ще задовго до народження як генетична спадщина попередніх поколінь, які провели своє життя на неосяжних водних просторах у турботах, різноманітних змаганнях і праці.

Костянтин Гнатович Кудієвський народився саме у такій місцевості - в Олешках (теперішньому Цюрупинську), на Херсонщині, де з давніх-давен гуртувалися мореплавці, рибалки, козаки, взагалі усі, хто прагнув небезпечної долі й щедрих випробувань - морем, сміливістю, ризиком, де народжувалися й зростали люди енергійної, діяльної вдачі.

За покликанням К.Кудієвський був морелюбом. Це і визначило його життєві дороги й творчі цінності, художні уподобання й людські якості. На морі та з образом моря письменник пройшов майже повну шкалу випробувань - мужністю і війною, працевідданістю і літературою, гідністю і духовною стійкістю.

Війну Костянтин Кудієвський зустрів вісімнадцятирічним юнаком-курсантом. Попереду були вогняна молодість, морські та сухопутні бої, служба на військових кораблях. Попереду були романтична стривоженість морською тематикою, прагнення осмислити особистий воєнний досвід у різноманітних художніх жанрах - оповіданнях, повістях, кіносценаріях, романах, багатоплідна журналістська діяльність.

Війна й біль, війна й море рано ввійшли у свідомість письменника. Він воював під Москвою у складі 84-ої Окремої бригади морської піхоти, був пораненим, після одужання 1942 року його направляють до Вищого військово-морського училища ім.М.В.Фрунзе. Бойову практику й стажування К.Кудієвський проходив на кораблях Чорноморського флоту. Пізніше він служив морським офіцером на Півночі.

Тривалі походи, відчуття ризику, льодові вітри, поєдинки з торпедами й літаками противника, розробка складних операцій, неймовірне напруження у безсонні ночі, полеміка з колегами-офіцерами про героїзм і помилки війни, про складнощі й проблеми повоєнної сучасності, роздуми про майбутні перспективи суспільства - все це не один раз випадало йому на долю.

Воєнний час та військова служба мали вирішальне значення для літературного зростання художника, багатогранно позначилися на своєрідності проблематики, конфліктів, сюжетики, образного ряду його творчості, генерували інтонаційно-естетичну відмінність його мариністичної прози від творів інших письменників-сучасників.

Психологічно вмотивованим є той факт, що в екстремальні роки війни К.Кудієвський почав активно писати - писати вірші, що друкувалися на шпальтах армійських газет. Війна загострила його почуття, збудила в ньому настійливу потребу у висловленні художніх емоцій, поривань, думок. Життя морського офіцера дозволило йому повно й детально побачити духовний світ, психологію людей, які живуть або на морі, або морем. Цілком природно й те, що перше оповідання К.Кудієвського народилося тоді, коли він перебував на військовій службі.

Костянтин Кудієвський був досить плідним прозаїком. Він залишив по собі спадщину, значну як за рівнем образно-естетичного звучання, так і за обсягом написаних сторінок. Сорок років розділяють першу його книжку - “Североморцы” (1954) й останню - “Линкор “Амазонка” (1994). Через усю творчість письменника проходять, неначе своєрідний художній компас, образи-мотиви моря і війни.

Аспект “війна в екстремаліях моря” хвилював Кудієвського своєю фактичною малодослідженістю, сюжетною невичерпаністю, раритетністю ситуацій, гостротою переживань. Війна на морі в художньому зображенні митця - це складна й емоційно насичена у своєму драматизмі форма життя. Персонажі Кудієвського відбивають атаки ворога, розв’язують побутові справи, аналізують звивисті стосунки, що складаються між ними, відчайдушно закохуються, поринають у довоєнне минуле.

Їхня свідомість не належить тільки війні. Вона гуманізована вічними цінностями - коханням, очікуванням сімейного життя або спогадами про нього, мирським клопотом. Його персонажі сприймають війну як вимушену й важку роботу. Душею ж вони живуть поза війною. Інколи навіть К.Кудієвський таким чином будує сюжетну колізію, що з’являється відчуття, начебто його герої перебувають не на війні, що війна - далеке тло твору. Але письменник, як тільки досяг цього ефекту, різко змінює напругу, тональність дії - і знову малює сцени, як розриваються бомби, ллється кров, гинуть люди.