Проза Костянтина Кудієвського
Життя у творах Кудієвського - і блискавична, разюча мить, і розмірений, повільний процес.
Життя як мить - це необхідність рішучих вчинків, коли на роздуми залишаються лічені секунди, а то й менше, це стрімкі повороти сюжету, сильні, пристрасні почуття, що оволодівають його героями.Життя як процес - це некваплива розповідь про історію персонажів, про важливі сторінки їхнього минулого. Прозаїк часто вдається до прийому ретардації воєнної фабули, детально викладаючи передісторію своїх персонажів, їхні колишні настрої, стосунки, захоплення. Його герої, навіть другорядні й епізодичні, часто наділені розлогою, значною минувшиною, їхній характер формується з минулого не меншою мірою, ніж з безпосередньо фабульних вчинків. Художня препозиція оформлює ракурс об’ємної конкретності у зображенні людських доль.
Костянтин Кудієвський не задовольняється численними відступами-передісторіями, що утворюють композиційну специфіку його творів. Він активно використовує принцип тріади часових прошарків. Для розуміння цілісності буття у різних життєвих вимірах - довоєнному, воєнному, повоєнному - митцю важливо знати не тільки те, що зараз відбувається з його характерами, але й що з ними відбувалося раніше - у недавній та далекій відстані від сюжетних реалій. Ось чому в романах і повістях К.Кудієвського - чи то обпалених жахливим полум’ям війни, чи то зігрітих спокоєм позавоєнного життя - мить є максимальною сконденсованістю того шляху, яким пройшли його герої.
Видається закономірною та обставина, що до книжок Костянтина Кудієвського, які набули значного літературного розголосу, користувалися широкою читацькою популярністю, належать твори про події війни. Йдеться про романи “Песня синих морей” (1962) та “Горькие туманы Атлантики” (1974).
У романі “Песня синих морей” зображено перипетії долі Кольки Лаврухіна - центрального персонажу твору, який живе у таврійському містечку Стожарську. Митець розгорнуто змальовує Кольчині юнацькі, передвоєнні почуття, думки, поривання, його закоханість в Олену Рєчную, пахощі моря і морський побут. Сторінки книжки випромінюють романтичний промінь любові до всього, чим захоплений і що надихає Лаврухіна.
Головний герой - натура звичайна й незвичайна. Загалом його життя мало чим відрізняється від життя інших персонажів (Петра Лемеха, вчителя Городенка, мічмана Рябошапки). Водночас у характері Лаврухіна, на відміну від багатьох героїв твору, виразно сконцентровані романтичні світобачення й світорозуміння. Він мрійник, елегік, беззастережний романтик. Піднесеними інтонаціями, експресивно насиченими фарбами зображує, наприклад, письменник внутрішній стан Кольки Лаврухіна у перших розділах роману:
“Штормовыми ночами, когда небо над Стожарском стремительно проносилось в степную глухомань, Колька часто покидал дом и убегал к Раскопанке…
Затаившись, Колька часами слушал, как гудят столетние осокори. Гудели они загадочно и величественно - особенно ранней весной, когда черные, набухшие ветви, казалось, сливались воедино со степными ветрами, пахнущими талым снегом и обнаженной землей. В этом гуле были собраны все мелодии жизни - и в каждый, даже самый короткий миг оживала какая-нибудь из них, пронизывала сердце и тотчас же исчезала навсегда”.
З початком війни стаються суттєві зміни у палітрі психологічних відтінків Лаврухіна. У розмаїтті його почуттів починають звучати трагедійні ноти. Письменник розповідає про дні відступу, важкі бої, у яких Колька пізнає страшні моменти життя, про загибель близьких головному героєві людей, про широкий і тяжкий спектр почуттів, що спалахує в емоційній душі Кольки.
У романі “Песня синих морей” відтворено чимало батальних сцен та їх вплив на характер, внутрішній стан Лаврухіна. З воєнними картинами пов’язано уведення до структури твору реалістичних прийомів інтерпретації художніх подій. Жорсткі малюнки війни, що відзначаються фотографічністю, відвертістю, проникливістю, створені письменником, який не один раз переживав війну в своїй пам’яті, у своїй свідомості.
К.Кудієвський створив достатньо прозових фрагментів, що передають війну в цілісності її контрастних характеристик, - простою і напруженою, виснажливою і побуденною, абсурдною і необхідною, брутальною і емоційною. В одному з розділів роману, видрукуваного, нагадаю, на початку 60-х років ХХ століття, коли реальне, драматично правдиве зображення воєнного часу ще не було художньою й етичною домінантою у вітчизняній літературі, рельєфно прописаним є таке обличчя війни: