Метафора, її різновиди та функції в ліриці Ліни Костенко
Отже, у вірші дві підготовлені метафори: “біла симфонія снігу” – і “шхуна, в сніги закута”. Якщо перша – прозора, як і всі генітиви у Л.Костенко, то друга – абсолютно була б неясною, якби не підготовленість читача. Завдяки цим метафорам виникає повна ілюзія дрейфу разом з героями. Це той випадок, коли метафора стає симфорою. Симфора збуджує образну уяву читача, і він відчуває свою повну причетність до того, що відбувається, тобто разом з героями наче пливе в тій шхуні через білу симфонію снігу.
До метафори наближається метонімія. Таких випадків метафори-метонімії Л.Костенко небагато. Розглянемо три з них: “Флоренція плаче” – тут метонімія дає найменування міста замість людей, що в ньому проживають. Назва міста стає рівноправним членом метафори-уособлення.
У метафорі “ґрунтознавство осипалося під ногами, орнітологія каркала на тополях” метонімії утворені шляхом образного відтворення предметів (ґрунтознавство – ґрунт, орнітологія – птахи) способом заміни їх назв назвами інших предметів, які перебувають із ними у логічному зв’язку (ґрунтознавство – наука, що вивчає ґрунти, а орнітологія – наука про птахів).
Більшість поезій Л.Костенко можуть бути прикладом суцільної метафоризації: від першого до останнього рядка. Ще Г.Лессінг свого часу висловив думку, що в “поезії може бути дуже мальовниче те, чого малярство зовсім не здатне відтворити” [4]. Ця теза німецького мистецтвознавця підтверджується прикладами поетичних текстів-метафор, створених Л.Костенко. Тексти-метафори поетеси утворені ланцюжками-метафорами та метафоричними епітетами. Частотність текстів-метафор у ліриці поетеси – приблизно 80. Вони утворюють повністю цикл “Осінні карнавали” (27 поезій).
У поезії “Осінь убога” із циклу “Осінні карнавали”, яка є текстом-метафорою, суцільна метафоризація створюється через метагоге. Відбувається діалог між людиною й одухотвореним образом осені. Ця людина передається метафорою-образом “...Летів козак на білому коні”. Це певна метаморфоза, бо символічного “білого коня” можна розуміти як зиму, що наближається до осені.
Є й у циклі метафора-метаморфоза (яка зустрічається у збірці, крім того, ще три рази). Метафора-метаморфоза виникає тоді, коли відбувається перенесення значення із певним домішком містики, казковості. У вірші “Рожеві сосни... Арфа вечорова...” метаморфоза дійсності з домішком містики зустрічається двічі: “Он гномики заготовляють дрова // в смарагдовій вечірній тишині”; “Малесенькі Гаруни аль-Ра-шиди // в чарівних капцях, глянеш – і нема”.
Створенню суцільної метафоризації в циклі “Осінні карнавали” сприяють і колоративи. Кольорова гама Л. Костенко складається з таких барв: жовтої, янтарної, золотої, червоної, рожевої, срібної, зеленої, синьо-голубої, сірої [5]. Жовта гама – то, передусім, колір осені: “жовтий падолист”, “жовта раса груш”, “в стільниках землі немає меду сонця”. Наскрізною гамою у циклі є золота, навколо якої виникає метафорична аура: “Ставить осінь на землю свою золоту жирандоль”; “Стоїть берізонька – як в іскрах золотих”; “І молодик над смужкою лісів поставить позолочений апостроф”; “...могутні чресла золотого стану”; “Лежить дорога, золотом прошита...”; “...сад шепотів пошерхлими губами якісь прощальні золоті слова...”; “Вже листопад підкрався з-за дубів і гай знімає золоту перуку”.
Жовтий колір часто поєднується з багряним та іншими кольорами, створюючи цілісну метафори¬зовану картину осені, де домінують жовті й червоні фарби:
Строката хустка – жовте і багряне –
з плечей лісів упала їм під ноги.
І вся природа схожа на циганку –
вродливу,
темнооку,
напівголу,
в червоному намисті з горобини,