Метафора, її різновиди та функції в ліриці Ліни Костенко

Прозопопея або персоніфікація – це надання речам, явищам, поняттям властивостей істот:

Мене ізмалку люблять всі дерева,

і розуміє бузиновий Пан,

чому верба, від крапель кришталева,

мені сказала: “Здрастуй!” – крізь туман.

(“Мене ізмалку люблять всі дерева...”)

У поезії “Велосипед ночує на балконі...” прозопопея стає наскрізною і виконує дві функції: композиційну (обрамлення) і функцію антитези, бо з’являється зіткнення і протиставлення “велосипед – коні”. Між початком і кінцем рамки “велосипед – коні” поетеса дає різні образи з переносним значенням: “Сміється кожна квітка конюшини, регоче пилом Сагайдачний шлях”; “Сміються гори, доли і вершини...”; “Сміється хміль...”; “Сміється місяць...”. Таким чином, у вірші стикається все те, що тяжіє до “живих коней” і “велосипеда”. Природа сміється з велосипеда, але що з того: перемагає велосипед, прогрес. У даному випадку “велосипед” стає не тільки основою уособлення, а символом прогресу:

А що із того, що сміються коні?

Нема тих коней. Є велосипед.

Або ще одна строфа з поезії “Син білявого дня і чорнявої ночі...”:

Син білявого дня і чорнявої ночі,

вечір-мулат підійшов до порога.

Утворений на реалістичній основі метафоризований образ “син: вечір-мулат” уособлюється й стає метафорою-уособленням, прозопопеєю. Крім цього, процесу метафоризації тут служить повтор початко¬вої антитези “білявого-чорнявої” в середині рядка “дня-ночі”, яка є фактором утворення метафори-генітива: “Син... дня і... ночі”.

Нерідко метафори-уособлення в ліриці Ліни Костенко містять у своєму складі інші метафори, найчастіше генітивні, творячи синтез метафори-уособлення і метафори-генітива. Наприклад: “І явори просили Христа ради хоч жменьку тиші у долоні дня”. “В країні сосен, сувидських красунь, зі мною грають в піджмурки суниці”. “Дерева, як закидані шапками, стоять у гронах ще порожніх гнізд” (підкреслення наші – Н.О.).

Лірична героїня Ліни Костенко свій духовний стан прагне передавати саме за допомогою поєднання метафор-уособлень та генітивних метафор: “...Скриплять садів напнуті сухожилля. // Десь грає ніч на скрипці самоти. // Десь виє вовк на нотах божевілля...// Дзвенять світів обледенілі дзбани”.

Поетеса використовує також генітивні метафори, причому понад 200 разів, що робить їх другим за питомою вагою стилетворчим фактором. Генітивні метафори в ліриці Ліни Костенко нерідко утворюють ланцюжки метафор:Посмішки,

цвітіння людських облич –

червоні троянди пристрасті,

білий гнів ломикаменю,