Слово Тараса Шевченка і Святе Письмо

Моє,

І з’явиться правда Моя

(Іс. 56:1)

Власне цю Божу правду й понесла замість сина новонароджена християнинка, одна із тисяч, перероджених словом Христовим. Замість прокльону з уст матері понеслася перша молитва до Христа. “З поклонниці Венери стала вона проповіднецею сміливою, істиного Бога”.

Своєю молитвою Великий Кобзар заперечує ненависть і стверджує любов. Щоб ворога полюбити, треба простити йому його гріхи, треба забути кривду, яку він заподіяв. Цю ідею він розвиває на основі Нагірної проповіді Ісуса Христа: “Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує…”. Поет навчився цьому сам і заохочує до християнського прощення своєю поемою читача.

У своїй книзі “Про життя і твори Тараса Шевченка” Богдан Лепкий, наголошуючи на християнській поезії поета, посилається на твердження Євгенія Згарського: “… поет поставив нам великим, святим приміром образ терплячих за віру мучеників, християнських нововірців. Ні жовчю, ні помстою не дише зболіле серце нашого віщого. Не зазиває він земляків своїх до кривавої помсти розпинателям, а до непохитної віри в правду”. У творі проявляється

-18-

непохитність ідеї всепрощення, на що вказував Єфремов у збірці “Шевченко” та в “Історії українського письменства”. Ця думка підкреслюється також в словах, викладених поетом в уста Алкіда:

Молітесь, братія! Молітесь

За ката лютого. Його

В своїх молитвах пом’яніте.

Перед гординею його,

Брати мої, не поклонітесь.

Ворогові найлютішому, навіть “деспотові скаженому”, можна і треба простити, та невільно поклонятися перед ним, служити його гордині.

Молітесь Богові одному,

Молітесь правді на землі,

А більше на землі нікому

Не поклонітесь…“Неофіти” вражають своєю релігійною насиченістю, молитовністю, силою біблійного слова і духу. “І на торжища і в чертоги” поет закликає нести проповідь любові і всепрощення, братання.

Особливої уваги заслуговують псалом і молитва Алкіда. “Це перлини не тільки української думки й серця, а й найчудовіші перлини нашого слова”. (Богдан Лепкий, “Про життя і твори Тараса Шевченка”).

-19-