Драматична творчість Лесі Українки

Таким, як Мавка, нема щастя в старому світі, де люди­ну спотворюють. Мавки створені для нового життя в сві­ті, в якому людина вільно розвине всі свої таланти, в яко­му не буде ні заздрощів, ні підлоти, ні підступності. Де людина буде прекрасна фізично і духовно, житиме для людей і в цьому вбачатиме своє найвище щастя. Де її ду­ховне багатство буде таке безмежно велике, що людину засмучуватиме тільки одне — вона не зможе часом всю себе віддати людям — і ближнім, і дальнім. То буде ча­рівний світ краси — краси людей, краси людських відносин, краси кохання, краси природи, найвищої гармонії при­роди й людини. Мавка відродиться в тому світі, до якого прийде й Лукаш, назавжди позбувшись всього, що було в ньому від власницької психології. Мистецтво стане не­від'ємною особливістю кожного, праця і творчість стануть одним цілим. Мавка й була поетичною мрією про таке життя. Мавці не можна було лише очікувати цього щастя, вона боролася за нову людину вже в старому світі, і її зіткнення з цим світом було трагічне. Така була Мавка, такий був ліричний герой Лесі Українки, і в них поетеса втілила частку самої себе.)

В останньому монолозі Мавки відбито матеріалістичне розуміння світу, думку про вічність матерії, про те, що в житті нічого не зникає, все оновлюється і що настане та­кий час, коли здійсниться повна гармонія в житті людини:

Легкий, пухкий попілець

ляже, вернувшися, в рідну замлицю,

вкупі з водою там зростить вербицю,—

стане початком тоді мій кінець.

Будуть приходити люди,

вбогі й багаті, веселі й сумні,

радощі й тугу нестимуть мені,

їм промовляти душа моя буде.

«Лісова пісня» — шедевр Лесі Українки. Це твір справді народний насамперед у геніальному відтворенні народних понять про красу, геніальний у любові до пре­красно що заховане в житті і належить трудящій, творчо обдарованій людині, у відтворенні її нездоланного прагнення до краси, до перетворення самого життя у кра­су. Це твір про силу, життєвість, гармонійну красу і твор­че безсмертя її рідного українського народу.

Ощадна в образотворчих засобах, тут Леся Українка явила таку гармонію барв, таку красу кольорів українсь­кої провесни, весни, літа, осені й зими, яких ми не бачили досі в жодному з її творів. Слово здобулось на таку мело­дію, яка тільки може бути в звуках і звукосполученнях співучої мови співучого народу. З журбою радість обняла­ся тут у такому потиску, в якому нездоланний оптимізм трудового народу відтінюється смутком за кращою долею, до якої завжди поривається людина і якої вона гідна.

Леся Українка принесла в українську літературу бага­тий світ героїв з гострим розумом і палким серцем, з за­палом безкомпромісної боротьби з несправедливістю за правду і людське щастя. Дівчинкою вона взяла собі ім'я Лесі Українки. Була гідною дочкою свого народу, втілен­ням його прагнень і боротьби й мала цілковите право на це почесне ім'я. Тому, що українська література посіла почесне місце серед інших літератур світу, вона завдячує й Лесі Українці. Великий талант, відданий передовій справі, глибоке філософське проникнення в найсуттєвіші питання часу і прозирання в обриси майбутнього світу — все це розвинулося в творах Лесі Українки, поставивши її на чільне місце серед усіх тогочасних поетів світу, зро­бивши її попередницею нашої сучасної української радян­ської літератури. Золота пшениця її поезії засіялася в чор­нозем і зійшла пишним руном у творчості Олександра Довженка і Юрія Яновського, Максима Рильського і Пав­ла Тичини.Минають роки й десятиріччя, ударом зрушив комунар бетонно-світові підпори, в небувалій величі звівся Союз Радянських Соціалістичних Республік, а в ньому озорена Радянська Україна. І з кожним роком шириться гурт читачів і шанувальників генія Лесі Українки(Вона в нашій сучасності. В щирій і відданій любові український народ серед найкращих своїх синів і дочок називає безсмертну українку ніжним і рідним ім'ям Леся.