Драматична творчість Лесі Українки

Закликом до духовного прозріння, визволення трудя­щої людини з тенет рабства сповнена написана в дні пер­шої російської революції драматична поема «В катаком­бах». Неофіт-раб, шукаючи шляхів до повсталих рабів, ви­зволяючись з пут духовної неволі, мріє побачити картину майбутньої «громади вільної без пастиря, дозорця і без пана». «В катакомбах» належить до найвидатніших анти­релігійних творів у нашій літературі. Залізна логіка й пере­конливість думок Неофіта і його рішення йти до повсталих рабів мали велику революціонізуючу силу. Поема говорила про можливість цілковитої перемоги матеріалістичних по­глядів над християнством, про потребу духовного прозрін­ня трудящих, особливо важливе в умовах початку XX ст., коли боротьба з різними реакційними теоріями за визво­лення думки робітничого класу набула особливої гостроти. Важко було б у всій світовій літературі того часу знайти художній твір на подібну тему, що міг би силою своєї переконливості і ясністю поставленої мети зрівнятися з поемою «В катакомбах».

Не випадково Неофіт, усвідомивши, що він не піде помирати ні за царя, ні за тиранів, ні за богів, ні за по­тойбічне царство, проголошує знаменні слова:

Я честь віддам титану Прометею,

що не творив своїх людей рабами,

що просвітив не словом, а вогнем,

боровся не в покорі, а завзято,

і мучився не три дні, а без ліку,

та не назвав свого тирана батьком,

а деспотом всесвітнім, і прокляв,

віщуючи усім богам погибель.

Я вслід йому піду.

Філософська поема «В катакомбах» спрямована на . пропаганду революційних поглядів. Значною мірою цим керувалася Леся Українка й тоді, коли писала свою «Осінню казку» — остаточно не викінчену фантастичну драму, в якій відбилися перші події революції 1905 року і роздуми поетеси над ходом повстання. В листі до А. Кримського Леся Українка в листопаді 1905 року пи­сала про той настрій, який опанував її в дні революції: «...в поезії я тепер обдарована несподіваною гармонією настрою моєї музи з громадським настроєм (се далеко не завжди бувало!). Мені якось не приходиться навіть на­казувати сій свавільній богині про її «громадські обов'яз­ки», так обмарив її суворий багрянець червоних корогов і гомін бурливої юрби».Цей настрій видно і в «Осінній казці». В образі Лица­ря Леся Українка геніально розкрила шляхи падіння всі­ляких дрібнобуржуазних «революціонерів», які починали з палких промов про волю, «розпиналися за хлопів» і по­грожували тиранам, але їх «революційність» обмежувалася пишномовними словами. Потім ці «революціонери» при перших же невдачах втрачали віру, відраджували інших від боротьби і, зрештою, кінчали тим, що брудом і багном обкидали чесних борців, а самі пристосовувалися до правлячих кіл, здаючись на їх ласку.

Чільне місце в фантастичній драмі належить робітни­кам. Вони штурмують крижану гору — твердиню само­державства, виступають як руйнівники старого світу. Ва­тажок робітників Будівничий вказує шлях до перемоги. Це шлях збройного повстання під червоним прапором. Хоч яка важка боротьба, але борці впевнені, що їхня справед­лива справа «скінчиться справжньою весною». В «Осінній ' казці» вперше в дожовтневій українській літературі, багатій на образи робітників, виведено робітників як представни­ків свідомого класу для себе, а не класу в собі.

Поетеса, що однією з провідних тем своєї творчості обрала тему покликання поета, співця, його місця у ви­звольній боротьбі, не могла обійти цього і в творі, при­свяченому рушійним силам революції. У вчинках Принце­си, яка зневірилася в Лицарі і разом з робітниками пішла на приступ крижаної гори в боротьбі за волю, вказано шлях, яким має іти поет. її слова, звернені до робітників, це слова самої поетеси, яка ще 1901 року писала в циклі «Ритми»: