Історія села Саджавк
У роки воєнного лихоліття В.Пеньківський зумів організувати усіх тих парубків, кому не байдужа була доля України і майже сто молодих і дужих хлопців привів у сотню Спартана. Самі ж ті хлопці і вибрали його своїм референтом. А що добре орієнтувався вночі, то взяв собі псевдо “Сич”.
З 1944 по 1947 рр. “Сич” водив своїх вояків у запеклі бої і завжди отримував перемогу в боях з ворогами-енкаведистами.. Любили і поважали його односельці.Однак начальнику Ланчинського НКВС Єрофєєву з допомогою зрадника вдалося вистежити “Сича” та його побратимів. Восени 1947 р. на п’ятьох повстанців напали двадцять озброєних до зубів енкаведистів.
“Сича” поранили в ноги і він впав на сиру землю. Щоб не попасти ворогам до рук, в одну мить направив цівку автомата в голову і вистрілив.
І вже через кілька днів на селі зазвучала пісня про цей останній бій боївки Сича. З плином часу на місці бою хтось встановив дубового хреста.
А 1994 році з ініціативи лісничого Василя Струка на цьому місці було зведено і освячено капличку.
За матеріалами нарису В.Джигринюка “Я тебе нікому не віддам!”
ІЗ КНИГИ МИХАЙЛА ТОМАЩУКА
„СМЕРТЮ СМЕРТЬ ПОДОЛАВ”
(видана в Коломиї 2002 року)
“Дмитро Ягнич – “Тур” (1921-1945 рр.) вирішив стати українським партизаном. Ще за німців, у 1943-му, зголосився до прославленої сотні легендарного командира Михайла Москалюка “Спартана”...
26 грудня 1945 року у потоці неподалік рідного села повстанський схрон оточила густа лава москалів. Разом з “Туром” там перебували ще Микола Тороус “Сагайдачний” та Микола Щербатюк “Богун”. Щоб не потрапити в руки катів живими, після запеклого кількагодинного бою “Тур” та “Сагайдачний” пострілялися, а пораненого “Богуна” чекісти захопили в полон і згодом засудили до 25 років концтаборів”.
СТАНИЧНА СЕЛА САДЖАВКА
Народилася 23 листопада 1923 р. в національно свідомій українській родині Івана та Ганни Ягничів. Закінчила на відмінно 6 класів сільської школи.
У 1943 р. стала учасницею підпільної юнацької націоналістичної організації, створеної в Саджавці під керівництвом Станичної Ганни Максим’юк.
Ризикуючи життям, багато разів переводила загони УПА, була їхнім кур’єром, забезпечувала зв’язок. Через рік була призначена станичною Саджавки. Під її керівництвом дівчата роздобували повстанцям харчі, збирали серед людей одяг і відносили у Чорний Потік та Білі Ослави, де був таємний партизанський склад.
У 1947 р., після загибелі її брата-повстанця “Тура” – була вивезена разом із сім’єю в Сибір. У 1956 р. повернулася на рідну землю.
Народна пісня
„У Саджавці, в березині”
У Саджавці, в березині