Типи комунікаторів
Серед причин, що порушують процес вiдчуття, а вiдтого i р¬зумiння твору, можна назвати невдалу органiзацiю процесу спри鬬¬мання: розiрванiсть у часi й просторi процесу сприймання; шви䬬¬кий темп читання; далеке розташування теле- або радiоприймача; негативну соцiальну оцiнку диктора або ведучого, через їхнiй слабкий голос, нерозбiрливiсть вимови тощо; побiчнi перешкоди - гамiр, крик; поганий психофiзiологiчний стан адресата - вто¬ма, роздратованiсть тощо; перешкоди, пов'язанi з невдалим офор¬мленням тексту: надмiрна кiлькiсть iлюстрацiй, погано поб󬬬дований i розташований текст, правописнi помилки тощо.Природною основою сприймання реципiєнта є синтетичнiсть цьго процесу. Це означає, що робота, спрямована на "отримання" твору, є єдиною, внутрiшньо неподiльною. А це в свою чергу ускладнює процес розумiння i є причиною неадекватного розумiння твору. Синтетизм сприймання проявляється в тому, що реципiєнт вiдносно одночасно змушений сприймати твiр на рiзних рiвнях й¬го побудови. Так, читання тексту за кілька спроб - спочатку, напри¬клад, сприйняти й зрозумiти образну систему, а потiм, з наймен¬¬¬шим промiжком у часi, сприйняти й зрозумiти ідею твору, авторський задум, багаторазове читання на рівні одиниць тексту або елементів видання - є аналiтичним, фаховим читанням; воно спрямоване на якнайбiльш точне розумiння твору. Синтетичнiсть сприймання також означає й те, що процес сприймання природно включається в структуру єд謬¬ної предметної дiяльностi реципiєнта, а процес розу¬мiння пiдп¬рядкований спiльним факторам дiяльностi.
До причин, що безпосередньо порушують процес пiзнавання й розумiння, належать також (1) специфiчна робота механiзму р嬬¬цепцiї (розумiння) сприймача; (2) рiзний емоцiйний досвiд авт¬ра й реципiєнта; (3) рiзна дiяльнiсна основа продукування й р¬зумiння твору.
(1) "Вважають,- пише Р.Г.Iванченко,- що читання - робота навiть для пересiчного читача, що має свої труднощi, зокрема труднiсть розумiння".
"Автор,- продовжує Р.Г.Iванченко,- орiєнтується на певн¬го читача, на його смаки й уподобання, його iнтелектуальний ¬¬¬рiвень. В мiру свого таланту та вмiння вiн органiзовує розмову з певною, iнодi наперед визначеною, категорiєю читачiв. Вiн спiлкується з цiлим прошарком людей, дiлиться з ними своїми думками i почуттями". Ця установка автора на сприймача пе⬬¬ного iнтелек¬туального рiвня й певного соцiального прошарку є важливою установкою, оскiльки вона пов'язана безпосередньо з роботою рецептивного механiзму (пам'яттю, увагою, асоцiацiями, волею, рiвнем розвитку свiдомостi й мови, мислення тощо).
Процес розумiння порушує й неоднаковий асоцiативний м嬬¬ханiзм реципiєнтiв, через що виникає неявна предикацiя, тобто побiчнi теми.
Причиною неадекватного розумiння й неадекватних читаць¬¬¬ких реакцiй може бути неврахування соцiального емоцiйного досвiду аудиторiї. "Журналiстськi прийоми передачi почуттiв, думок, настроїв i переконань ефективнi, доки вони iзоморфнi (подiбнi, спiввiдноснi) способам мислення читача, розгортаються в формах, адекватних його власним уявленням, i не суперечать його досвiду". Якщо без достатньої авторської мудростi й а𬬬гументованостi про одiозну особу говорити гарнi слова, то автор лише вступить в соцiальний конфлiкт iз читачем i не матиме впливу на аудиторiю. Переконування "в лоб" - це не кращий жу𬬬налiстський прийом. Ламати соцiальний емоцiйний стереотип треба поступово, розумно, обережно.
(3) Найбiльш прихованою для аналiзу причиною порушення р¬зумiння твору є невiдповiднiсть мотивацiйно-цiльової сфери а⬬¬тора мотивацiйно-цiльовiй сферi читача. Для автора твiр завжди є засобом упливу на аудиторiю, для читача, глядача, слухача - матерiалом, на основi якого може бути прийняте рiшення. Для а⬬¬тора твiр є результатом мовної дiяльностi, продуктом його роз󬬬мової працi; для читача - вiн стає лише сировинним промiжним матерiалом, що буде використаний пiд час продукування якогось предмета чи досягнення певної комунiкативної мети. I як засiб уп¬ли¬ву, i як матерiал для прийняття певного рiшення жу𬬬налiстський твiр завжди включений в систему мотивацiй, цiлей, смислiв i ними зумовлений. Тобто твiр завжди має дiяльнiсну змiстову структуру. Iдеальним варiантом є та ситуацiя, коли м¬тивацiйно-цiльова сфера читача збiгається з мотивацiйно-цiль¬¬¬овою сферою автора. Такий збiг буде запорукою адекватного р¬зумiння твору читачем. Але часто читач шукає в творi те, що потрiбне йому, а не те, на що хотiв звернути увагу автор. Читач шукає у творi вiдповiдi на свої запитання, яких i не мiг пере䬬¬бачити автор. Все це створює основу для видiлення у творi пе⬬¬¬¬¬ного змiсту як основного, який не був важливим для автора i не формував його головну тему. Безперечно, автор не м¬же передбачити, в яку систему мотивiв, цiлей, смислiв буде включений читачем журналiстський твiр. Але а⬬¬тор повинен все-таки прогнозувати можливi реакцiї аудиторiї на твiр, подумки включаючи його в рiзнi мотивацiйно-цiльовi сист嬬¬ми, з метою уникнути небажаних iнтерпретацiй змiсту читачем.Ось така картина процесу сприймання й розуміння вислов¬лю¬ван¬ня. Усвідомлення цих процесів, спроба реципієнта розкласти ціліс¬ний процес перцепції твору на складники, організувати процес спри¬й¬мання й розуміння твору поетапно, робить процес перцепціі аналітичним процесом, а читача перетворює в аналітичного читача. Синтетизм читацького сприймання замінений послідовним, посту¬по¬вим аналізом твору під час його читання або слухання. На від¬міну від звичайного читача аналітик має володіти методикою аналі¬тичного сприймання твору. До таких аналітиків-читачів відносять¬ся, наприклад, редактори.