Типи комунікаторів

Типи комунікаторів

ВСТУП

Одним із важливих компонентів системи масової комунікації є комунікатор. На розглянутих раніше моделях комунікації комуні¬катори представлені переважно як статичні параметри системи спіл¬кування, як конституюючі елементи структури комунікації. Де¬які уче¬ні намагалися показати комунікаторів у вигляді динаміч¬них під¬систем, функції яких зумовлені соціально-психологічними, полі¬тич¬¬ними, культурологічними факторами (див. моделі Малецького, Шрам¬ма та ін.).

Необхідність аналізу комунікаторів як учасників процесу спілку¬вання є беззаперечним. Власне, характер, зміст, спрямування кому¬ні¬кації залежать від постатей комунікаторів.

Перш ніж говорити про типи комунікаторів необхідно розглянути загальнонаукові й методологічні засади аналізу осіб, від яких зале¬жить процес комунікації. Цей аналіз є надзвичайно важливим з ог¬ля¬ду на те, що ми постійно перебуваємо в ситуації обговорення питань: хто такий журналіст, хто такий редактор, ким є для нас чи¬тач, глядач, слухач. Ми плануємо й здійснюємо свою професійну ді¬¬¬яль¬ність, беручи до уваги побажання й потреби цих осіб.

Такою загальнонауковою й методологічною основою розмови про природу комунікатора є теорія діяльності або її варіант тео¬рія мовної діяльності.

Основним концептом теорії мовної діяльності є уявлення про лю¬дину як про активного мовця або сприймача повідомлення, які пе¬ре¬бувають у стадії породження або сприймання та розуміння ви¬словлювання. Таким чином, можна сказати, що процес комунікବції відбувається у формі породження висловлювання, повідом¬лення, твору, тексту і в формі сприймання та розуміння висловлю¬вання, повідомлення, твору, тексту.

Отже, з погляду форми комунікації, комунікатори поділяються на к¬му¬ніката й комуніканта (див. лекцію 1).

Ким же є комунікатор на етапі породження або сприймання ви¬слов¬лювання? Яка його природа?

Відповівши на ці запитання, ми зможемо поділити комунікаторів на професійних і непрофесійних.

Професійним комунікатором є той комунікатор, який усвідом¬лює власні процеси передачі або споживання інформації, керує ни¬ми, удосконалює свої уміння й навички, професіонально (тобто май¬стерно) організовує процес передачі або переробки інформації.

В основі будь-якої професійної діяльності лежить активність лю¬ди¬ни у вигляді системи умінь та навичок. В цілому, ця система властива людям у звичайних, не виробничих ситуаціях, у яких проявляються прості форми відносин між людьми. Усвідомивши цю активність, на науковій основі оцінивши доцільність і необхід¬ність своїх навичок як автоматично і точно виконуваних дій, спря¬мо¬ваних на досягнення певного результату, удосконаливши систему навичок, людина таким чином перетворила цю активність у програ¬му, а результат - у мету специфічної для неї - виробничої діяль¬ності. Те, що в звичайних ситуаціях людина робить автоматично, майже несвідомо, у виробничій ситуації вона добре усвідомлює. Во¬на контролює свої дії, керує ними, удосконалює їх структуру. З цьо¬го випливає, що психологічною основою формування людини як спеціаліста є обов'язкове усвідомлення своєї активності в звичай¬них ситуаціях, контроль за нею, можливість удосконалення її струк¬тури на науковій основі й перетворення її в предмет особ¬ливого виду діяльності, що називається виробничою або професійною. На цій психологічній основі виникає виробничник, ділова людина, про¬фесіонал.

Таким чином, оволодіння спеціальністю можливе завдяки ви¬в¬чен¬ню свого “виробництва”, тобто завдяки оволодінню тим проце¬сом, який є суттю “виробництва”. Відповідно, спеціаліст повинен мати систему таких професійних умінь, які формуються на основі знання про своє “виробництво” і являють собою складну систему інтелектуальних та фізичних дій, спрямованих на оволодіння вироб¬ничим процесом з метою отримання необхідного результату. До речі, професійні уміння й покладені в їх основу професійні навички називаються професіограмою.