Організація роботи по складанню договірних відносин при страхуванні фінансово-кредитних ризиків

Досить важливим є вживання заходів по розвитку довіри населення до страхування фінансових ризиків, включаючи посилення нагляду за компаніями, що спеціалізуються на цих операціях, і вироблення більш твердих нормативних вимог до їхньої фінансової стійкості.

2. Характеристика основних організаційних

форм страхування кредитів

Повне розуміння суттєвих сторін страхування кредитів також потребує врахування механізму реалізації страхових інтересів сторін-учасниць кредитних відносин у кожному конкретному випадку. Зокрема при делькредерній формі організації страхових відносин вірителі (чи кредитори) завжди є у ролі страхувальників, при іншій – страхувальниками виступають дебітори. Таким чином, принципова, хоч і несуттєва відмінність між названими видами страхування кредитів, полягає у тому, хто виконує роль страхувальника, хто виступає ініціатором укладення договору страхування. При першій формі страхувальник, а часто є ним банк, котрий, крім того, є одночасно і застрахованим, безпосередньо захищає свій інтерес з допомогою механізму страхування. Схематично відносини, які складають цю форму страхування кредитів, можна подати таким чином ( рис. 1.):

Рис. 1. Схема відносин між сторонами при делькредерному страхуванніЦі відносини сторін, крім суто схематичних пов’язань , характеризуються певним переліком обов’язків і прав, які належать реалізувати кожній із сторін:

1) страхувальник (банк):

• отримує страхове відшкодування збитків у випадку невиконання боржником своїх зобов’язань;

• залишає частину ризику на власну відповідальність (майже 20%);

• бере зобов'язання щодо кредитів, які страхуються, віддавати їх тільки під звичайний банківський процент;

• стежить та інформує страховика про усі випадки, які сталися з кредитом і боржником, внаслідок яких може змінитися ступінь ризику;

2) страховик (страхова установа):

• вживає санкцій при порушенні страхувальником взятих зобов’язань аж до повної відмови виплати відшкодування при страховому випадку;

• пропонує, як правило, форму договору, типу „загального покриття” страховим захистом;

• залишає за собою право перевірки і самостійного прийняття рішень щодо запропонованих до страхування ризиків;

• переймає від кредитора право подання регресного позову до позичальника.

Рис. 2. Схема відносин між сторонами при заставному страхуванні

При другій формі страхування кредитів страхувальник-боржник захищає право свого фінансиста чи кредитора (вірителя), котрі стають застрахованими сторонами. При заставному (гарантійному) страхуванні, коли боржник виступає у ролі страхувальника, то застрахованим, як правило, виступає кредитор або навіть кредитор кредитора. Тобто це страхування є типовим страхуванням „на чужу користь”, котре давно знайшло глибоке відображення у спеціальній страховій літературі. При реалізації цієї форми страхування взаємовідносини між сторонами набувають такого змісту, як показано на рис. 2.

Спеціалісти зазначають, що конструкція страхової угоди на користь третьої особи є такою, що часто помилково сприймається як страхова гарантія , видавана на користь позикодавця на підставі розпорядження позичальника.

Кожна з наведених форм страхування кредитів (делькредерна або заставна) безумовно повинна бути представлена конкретними видами страхування, зміст яких мусить залежати від форм кредитування та умов надання кредитів. Однак, незалежно від техніко-організаційного механізму здійснення цих страхових операцій, їх економічна суть є настільки єдиною, наскільки близькою є суть тих кредитних і страхових відносин, що лежать в основі страхування кредитів. Тому в усіх випадках суть страхування кредитів зводиться до покриття негативного результату, який кредитори отримують через неплатоспроможність своїх боржників.