Об’єктивна необхідність соціального захисту населення

–контролю за формуванням і використанням фондів со¬ціального страхування.

В Україні система соціального страхування включає такі види:

–у разі тимчасової втрати працездатності;

–у разі безробіття;

–медичне обслуговування;

–пенсійне забезпечення.

Джерелами соціального страхування в Україні є відраху¬вання підприємств, організацій і установ різних форм влас¬ності, кошти населення, бюджетні кошти та інші джерела.

З метою упорядкування системи соціального страхування та ефективного використання коштів створюються відповідні соціальні фонди, до яких належать Фонд соціального страху¬вання України, Фонд сприяння зайнятості населення та інші.

14 січня 1998 року Президент України підписав прийняті Верховною Радою Укра¬їни Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні. Цей надзвичайно важливий для України нормативний акт, потребує окремого, де¬тально виваженого вивчення і дослідження, оскільки містить багато важливих кардинальних положень. Однак нас, в даному випадку, цікавить соціальне страхування, як поняття взагалі: історія його виникнення, розвиток, сфера за¬стосування.

Вивчаючи суспільні явища, необхідно, не забувати основного історичного зв'язку, дивитися на кожне питання з позицій міркування, як зазначене істо¬ричне явище виникло, які головні етапи в своєму розвитку це явище проходи¬ло, і в цьому аспекті дивитися, чим воно стало тепер. Отже, почнемо з історії.Витоки соціального страхування знаходимо в середньовіччі, коли гірники Німеччини засновували спільні каси для підтримки потерпілих від нещасних випадків, нужденних членів. Але лише наприкінці XIX століття було створе¬не широке соціальне страхування. Поштовхом для цього став швидкий індус¬тріальний розвиток, внаслідок якого з'являлося все більше промислових ро¬бітників. Останні були в усіх відношеннях беззахисними, їх незначна заробіт¬на плата не дозволяла створювати заощадження і в разі захворювання або не¬щасного випадку вони залишалися без нічого. Це соціальне питання хвилю¬вало німецьку внутрішню політику. Тогочасний рейхсканцлер Отто фон Бісмарк заклав основу прогресивного соціального законодавства. Правда, це ста¬лося скоріше із політичних міркувань, щоб «зв'язати руки» робітничому ру¬хові, який набирав все більшої сили. .Та, оглядаючись назад, слід зазначити, що завдяки цьому законодавству були закладені підвалини сучасного, зразко¬вого соціального страхування також і для інших індустріальних країн.

У перші ж дні після буржуазно-демократичної революції 1917 року деякі із лікарняних кас висували вимогу про звільнення робітників від сплати страхо¬вих внесків.

У березні 1917 року відбулася перша петроградська страхова конференція, яка виробила програму основних вимог. Конференція приєдналася до ленін¬ської страхової програми. Таким чином, вибір було зроблено. Уже 27 жовтня гі 1917 року рішенням II Всеросійського з'їзду Рад створюється спеціальний дер¬жавний орган – народний комісаріат праці, що був покликаний здійснювати більшовицьку програму в галузі охорони праці і соціального страхування.

В 1928 році вперше вводяться пенсії за віком як особливий вид забезпечення по соціальному страхуванню. Спочатку такі пенсії були введені тільки для працівників-текстильників. У 1929 році забезпечення цими пенсіями розпов¬сюдилося на робітників гірничої, металургійної промисловості, залізничного та водного транспорту.

У 1948 році на адміністрацію підприємств (установ) було покладено визна¬чення стажу безперервної роботи при призначенні допомог по державному соціальному страхуванню, а також перевірку правильності призначення, об¬числення і виплати допомог.