. Види ризиків та їх оцінка

У міжнародній страховій практиці використовуються всілякі методи для оцінки ризику. Найбільш поширені з них:метод індивідуальних оцінок, метод середніх величин і ме¬тод процентів. Метод індивідуальних оцінок застосовується лише тоді, коли ризик не можна зіставити з середнім ти¬пом ризику. Страховик може зробити лише довільну оцін¬ку, що випливає з його професійної підготовки і досвіду та суб’єктивного погляду. Метод середніх величин полягає в тому, що окремі ризикові групи розмежовуються на декіль¬ка підгруп, щоб створити аналітичну базу для визначення ризику за ризиковими ознаками. До них відносяться балан¬сова вартість об’єкта страхування, підсумкові виробничі потужності, характер технологічного циклу тощо. При ви¬користанні методу процентів береться до уваги, що він ви¬ражає собою сукупність скидок і надбавок (накидок) до тієї аналітичної бази, яка зумовлена можливими позитив¬ними й негативними відхиленнями від середнього ризикового типу. Ці скидки або надбавки виражаються в процен¬тах (інколи в промілях) від середнього ризикового типу.

У практиці діяльності страховика особливо важливо про¬гнозувати тарифну політику на основі прогнозування тен¬денцій розвитку ризику. Загальний прогноз може бути зве¬дено до таких напрямків:

— ризикові обставини, пов’язані з освоєнням нових видів сировини, заміни традиційних матеріалів новими (полімер¬ними, композитними тощо);

— ризикові обставини, зумовлені новими виробничими умовами в промисловості: введенням автоматизованих сис¬тем управління технологічними процесами, промислових роботів, роботизованих комплексів тощо;

— ризикова ситуація, пов’язана із змінами в технології промислового цивільного будівництва, зокрема з освоєн¬ням збірних модульних конструкцій, висотного блочного й крупнопанельного домобудування тощо;

— ризикові обставини, зумовлені впровадженням нових транспортних систем, яким властива висока пропускна чи провізна здатність на різних шляхах сполучення.

Для оцінки динаміки ризику в конкретній страховій су¬купності особливе значення мають наявність та аналіз досто¬вірної інформації. Зауважимо: лише розгалужена група об’єктів, що була в центрі спостереження, дозволяє з достатнім ступе¬нем достовірності констатувати можливість збитку.

Оцінюючи ризики настання збитків, доцільно розрізняти такі їх види.ризики, які можливо застрахувати; ризики, які неможливо застрахувати; допустимі й недопустимі ризики;

технічний ризик страховика.

Найбільш численну групу складають ризики, які можна застрахувати. У зв’язку з цим зазначимо: страховий ризик може бути оцінено з погляду ймовірності настання страхо¬вого збитку, щоб встановити, чи є даний ризик страхо¬вим, необхідно застосувати такі критерії.

По-перше ризик, що включається в розмір відповідаль¬ності страхової компанії, має бути з ймовірним характе¬ром високого рівня.

По-друге, ризик має виступати як випадковий. Це озна¬чає: об’єкту, щодо якого виникають страхові правовідноси¬ни, властивий тимчасовий характер зв’язку. Він не може підлягати небезпеці, яка попередньо вже відома страховику чи власнику об’єкта страхування. При цьому обом сторо¬нам договору страхування конкретний момент настання страхового випадку й можливий обсяг збитку як його на¬слідок наперед невідомі.

По-третє, випадковість прояву даного ризику доцільно співвідносити з масою однорідних об’єктів. З цією метою організується відповідне статистичне спостереження, аналіз даних якого дозволяє встановити відповідну прогнозну стра¬хову премію. Крім того, статистична інформація дозволяє зробити висновок про закономірність прояву ризику сто¬совно сукупності однорідних об’єктів.

По-четверте, настання страхового випадку, яке вира¬жається в реалізації ризику, не повинно залежати від воле¬виявлення страховика або інших зацікавлених осіб. Недо¬цільно приймати на страхування ризики, пов’язані з на¬мірами страхувальника (спекулятивні ризики).