Ринок страхових послуг в Україні

В Україні за рахунок централізованих фондів і досі фінансуються витрати, пов'язані з запобіганням і ліквідацією повеней, зсувів, аварій на шахтах і т. ін. Держава, доки не розвинені інші форми захисту вла¬сності, змушена покривати зі свого бюджету витрати на відновлення пошкоджених чи знищених стихією або через збіг несприятливих об¬ставин підприємств, доріг та інших об'єктів як ви-робничого, так і со¬ціального призначення.

Страховому захисту досить довго значною мірою сприяв держав¬ний по-зичковий фонд. Особливо характерним це було для сільського господарства та інших галузей, підприємства яких отримували великі суми кредиту під сезонний розрив між витратами виробництва і дохо¬дами. На випадок різкого зниження виходу продукції через природні аномалії та з інших причин, не залежних від господарства, підприємст¬вам надавалися тривалі (до 12 років) відстрочки у сплаті позик. Нерідко наприкінці відстрочки борги списувалися за рахунок бюд-жету.

Такий режим використання позик частково спричинювався до за¬міщення ними потреби у страхуванні. Покладання на кредит не влас¬тивих йому функцій призвело до ігнорування основних принципів кредиту: цільового призначення, матеріального забезпечення, термі¬новості і платності за користування. Зрештою кредит втрачав свої сти-мулювальні властивості.

Майже кожне міністерство чи відомство на випадок непередбаче¬них об-ставин мало у своєму розпорядженні фонди фінансової підтри¬мки підлеглих їм державних підприємств. Такі фонди створювалися шляхом відрахувань від при-бутків підприємств. За рахунок відомчих фондів могла надаватися тимчасова фінансова допомога на поповнен¬ня нестачі оборотних засобів, що виникала, як правило, з не залежних від позичальника причин. Часто допомога надавалася на безповорот¬них засадах. Проте надання такої допомоги не регулювалося чіткими нормами. Тому нерідко кошти йшли на покриття й таких збитків, які зумовлювалися безгосподарністю у виробничих формуваннях, помил¬ковими рішеннями вищестоящих організацій.

Централізовані кошти держави, а також фонди відомств становили в сукупності переважну частину ресурсів, що спрямовувалися на стра¬ховий захист.Водночас із розширенням прав підприємств зростали можливості само-страхування, для чого створювалися внутрішні натуральні та гро¬шові резерви. Такі фонди дозволяють покривати шкоду, завдану дріб¬ними ризиками.

Перевага самострахування полягає в тому, що воно дає змогу опе¬ративно вирішити питання відшкодування невеликих збитків. Крім то¬го, не потрібно пла-тити на сторону страхові премії. А вони передба¬чають витрати не лише на відшкодування збитків, заподіяних стихій¬ним лихом чи нещасним випадком, а й спрямовуються на покриття всіх витрат з утримання офісу на формування при-бутку страховика.

Доходи від тимчасового інвестування вільних коштів цих резервів також залишаються юридичній чи фізичній особі, що організовує са¬мострахування. Та-ка особа завжди безпосередньо зацікавлена вжити заходів щодо зниження ри-зиків. До того ж витрати із власних (внут¬рішніх) резервів безпосередньо не за-лежать від наслідків ризиків на інших підприємствах.

Проте зазначені переваги децентралізованої форми нагромаджен¬ня і використання резервних коштів виявляються лише в певних ме¬жах. Адже при самострахуванні практично немає розподілу наслідків ризику. Один великий (а нерідко і середній) ризик може призвести до необхідності ліквідувати підприємство. Самострахування вимагає від¬волікання значних ресурсів до ре-зервів. Крім того, кошти цих фондів не зосереджуються на окремому рахунку в банку. Вони перебувають у господарському обороті і на момент, коли постане реальна потреба використати їх за цільовим призначенням, можуть бути в неліквідній формі. З викладених тут та інших міркувань цей канал формування коштів для страхового захисту об'єктивно не може посідати визна¬чальне місце у структурі сукупного фонду страхового захисту.

Фінансування за рахунок централізованих фондів поширювалося на по-криття втрат від ризиків лише підприємств державного сектора..

Кооперативні, громадські підприємства і населення вдавалися не лише до самострахування, а й організовували захист своїх матеріальних ін¬тересів на ви-падок ризику за рахунок коштів фонду, що створювався методом страхування. Цим методом можна було нагромаджувати кош¬ти не лише на захист майна, а й на вирішення низки соціальних питань (страхування на випадок постійної або тимчасової втрати працездат¬ності, страхування на дожиття, довесільне страхування тощо). Проте відносно низький рівень доходів населення гальмував розвиток зазна¬чених видів страхування.