Культура Київської Русі
З образною емоційністю говорить Іларіон про те, що *віра благодатна по всій землі розповсюдилась і до нашого народу руського дійшла… Ось бо вже ми з усіма християнами славним Святу Трійцю* . За кожним словом автора глибокий контекст. У поняття *нових людей* , *нових народів* вкладається дієвий сенс, який спрямував у відповідне ідеологічне-світоглядне русло енергію оновлення культури як і в цілому світовідношення Русі. Самоусвітідомлення себе у світовому християнському єднанні спонукало до переосмислення духовного-перетворювальних основ усього укладу життя Київської Русі. Ідеальною моделлю осмислення таких перетворень і став знаменитий твір митрополита Київського Іларіона *Слово про закон і благодать* , де *благодать* мусить бути імперативом вищих християнських переконань. Це була середина 11 століття, за яким іде пік розквіту могутності й багатобарвності культури (в слові, архітектурі, образотворчому, прикрашальному та ужитковому мистецтвах), де панувало схиляння перед мудрістю думки, філософським, світським і релігійним пізнанням.
Для нас саме в культурологічному контексті (розуміння всієї середньовічної києворуської культури як чинника самосвідомості слов’ян) становить інтерес своєрідний заповіт - *Поучення дітям* Володимира Мономаха (1053-1125 рр.). Авторитет великого князя , особистий приклад добродійності, широкі династично-родинні зв’язки з країнами світу, глибокі традиції з побожністю ставитися до мов і знань (Мономах пишався тим, що його батько Всеволод знав п’ять мов) автор висловив на схилі своїх літ, маючи великий життєвий досвід, ідеї, які можемо віднести до того особливого роду ідеальних уявлень, які виходять за межі просто настанов і повчань.
Про вихід *Поучення* (так назвав автор цей заповіт) за межі вузько особистого пишуть дослідники: *Почавши з релігійних обов’язків князя, Володимир переходить до його громадських повинностей* . Далі С.Єфремов дає цікавий нарис того, як зрозумілі ці повинності найкращі люди того часу, які практичні вимоги ставили вони перед княжою владою.
Наведемо деякі з цих настанов і міркувань, у яких вловлюються осуд не лише згубного для держави розбрату князів, а й відходу від тих ідеалів християнської моралі, які впливають на *благодать* і становище багатої чи бідної людини. Автор *Поучення* веде своєрідний діалог як із тими джерелами божественного слова (виписки з творів Василя Великого, Псалмів, Євангелії), до яких він звертається, так і з тим, на чиє розуміння він сподівається, - своїх потомків.
У цей своєрідний дидактичний трактат Володимир Мономах записує повчання Василя Великого зі *Слова про подвижництво* та *Слова про доброчинність* , роблячи їх власним переконанням і власним монологом. *О владичице богородице, забери із убогого серця мойого гордість і зухвалість, щоб не возносився я суєтою світу свого* , - слова одного з *молінь* . *У нікчемному сьому житті научися, віруючий чоловіче, діяти благочестиво, научися за євангельським словом *очима управляти* , язик здержувати, ум смиряти, тіло упокорювати, гнів подавляти, помисел чистий мати, спонукаю чи себе на добрі діла господа ради…*.Словами отців церкви Мономаха повчає юних, щоб вони мали *душі чисті, непорочні, тіла худі, лагідну бесіду і в міру слово господнє* . Повинні *долу очі мати, а душу вгору* . Не лінуватися, радить князь, у дотриманні трьох справ – покаяння, сліз і милостині. *Тож, бога ради, не лінуйтеся, а благаю вас, не забувайте трьох діл тих, бо не є важкі вони. Се ні самотина, ні чернецтво, ні голод, як іншії добрії люди терплять, а малим ділом сим досягти можна милості Божої* .
*Усього ж паче – наголошує на важливості перестороги Мономаха, - убогих не забувайте, але, наскільки є змога, по силі годуйте і подавайте сироті, і за вдовицю вступитесь самі, а не давайте сильним погубити людину. Ні правого, ні винного не вбивайте і не повелівайте вбити його; якщо хто буде достоїн навіть смерті, то не погубляйте ніякої душі християнської* . *Паче всього – гордості не майте в серці і в умі* . *Старих шануй, як отця, а молодих – як братів* . *У домі своїм не лінуйтеся, а за всім дивіться* . *Лжі бережися, і п’янства, і блуду, бо в сьому душа погибає і тіло* .
І далі багато цікавих та поважних порад, які, власне, обіймають собою весь уклад життя, вносять упорядкованість у розуміння моральної доброчесності з яскраво вираженими елементами правових норм, в усякому разі – правових застережень, як, скажімо, ось у цьому: *А куди ви ходите в путь за даниною по своїх землях, - не дайте отрокам шкоди діяти ні своїм людям, ні чужим, ні в селах, ні в хлібах, а не то клясти вас начнуть. А куди підете і де станете, - напоїте, нагодуйте краще стороннього; а ще більше вшануйте гостя, звідки він до вас прийде, - чи простий, чи знатний, чи посол, - якщо не можете дарунком, то їжею і питвом* . *І чоловіка не миніть, не привітавши, добре слово йому подайте.
Автор просить не забувати цих істин, перечитувати їх. Ні до чого доброго не слід лінуватися, насамперед, відвідувати церкву. Вчитуючись в усі щирі поради, бачимо, що в них зібрана вікова мудрість і мораль, яку ми можемо сприймати як певний ідеал, котрого завжди було важко досягти повною мірою, але це ті загальнолюдські цінності, які необхідно було прийняти в душу свою.