Культура Київської Русі

Культура Київської Русі

У вивченні багатосяжної, а в певному розумінні основоположної для характеристики в цілому культури слов’ян, і української зокрема, ми можемо торкнутися лише окремих граней злету культури східного слов’янства – Київської Русі. Питання, що поставило перед дослідниками культури Київської Русі – необхідність походження й складників цієї культури.

Безперечно, що, як і кожна культурна епоха, та, що пов’язана була з виникненням і розквітом на Сході Європи держави Русь, не може розглядатися ізольовано, поза будь-якими впливами. Проте ці впливи могли досягти свого ефекту тільки за тієї умови, що вони мали достатньо розвинену місцеву владу.

У певному розумінні Київська Русь – спадкоємиця інтенсивних змін і зв’язків прасловянских, слов’янських, включаючи розвиток культур раннього Середньовіччя. В сякому разі немає ніяких підстав не враховувати той помітний слід корінних етносів, який залишили прадавні культури – Зарубинецька ( 2ст.до н. є. – 2ст. н. е.), Пшеворська (2 ст. до н. е. – 4 ст. н. е.), Черняхівська (2-7 ст. н. е. ), Київська (друга чверть першого тисячоліття). Формувалися в цей час східнословянскі культурні традиції.

Звичайно, також необхідно врахувати міграційні процеси, що впливали як на етнічний склад, так і на культурно мовне збагачення, завдаючи водночас втрат і змін. Досить назвати лише кілька окремих племінних об’єднань – кіммерійці, сармати, скіфи, хазари, готи, гуни, печеніги, половці, монголо-татари. Культурно-археологічний слід зберігся в курганах, місць поховань, засобах війни та праці, скульптурних пам’ятках, топоніміці, кінській збруї й звичаях. Все це ті нашарування елементів різних за часом і етнічним походженням культур, які не могли не впливати на своєрідність характеру й рівня культури східного слов’янства в наступні часи.

Очевидно, правильно буде говорити про прямі або ж опосередковані зовнішні впливи, які важче піддаються спостереженню. Культура Київської Русі, при всій її неповторності духовно-матереального творення, - це плід загальнолюдської цивілізації період становлення класового-феодальних суспільств. Серед складників, що послужили в різний час джерелом впливу на формування культури Русі-України, були індоєвропейські, правословянські, іранські, китайські, античні, германські, візантійські, західноєвропейські.

Незважаючи на широкій спектр представництва різних культур, які чи інакше позначилися на становленні культури Русі, що це був лише вплив, а не вирішальний чинник. Навіть якщо йдеться про тісні контакти з Візантією, Хазарією, країнами Центральної та Західної Європи. Адже для того, щоб зерна передових цивілізацій могли дати рясні сходи в новому середовищі, вони мали потрапити в добре підготовлений грунт. Саме таким і постав культурний грунт східних слов’ян, який увібрав у себе вікові традиції місцевого розвитку, збагаченого впливом сусідів.

Потрібно зважати й на те, що відбувалися складні внутрішньо етнічні процеси у зв’язку з творенням єдиної держави цілісності Русі й усвідомленням нею власного культурно-історичного місця у світі. Чутлива душа русича шукала в чужому того, що було близьким її вдачі, її переживанням, її давнім традиціям.

Торгово-економічні відносини з Арабським Сходом, раннє сусідство античних причорноморських колоній-міст Греції, зв’язки з Візантією, Болгарією, Скандинавією – все це не могло не позначитися на духовного-культурному становлення Русі, яка потребувала нових шляхів свого зростання в суперництві з розвиненими країнами тодішнього світу, водночас терплячі від навал кочовиків.

Якщо брати глобальний характер впливу (чи наслідування), то він торкатиметься передусім приєднання Русі у світоглядно-ідеологічному плані до однієї з найвпливовіших уже на той час світових релігій. З прийняттям християнства зазнала докорінних змін культура, а відтак і її вплив на всі сфери життя, тогочасного суспільства Русі.

Звичайно, для тих, хто приймав рішення про різкий поворот у всьому укладові й способові життя, підкореного новим ідеалам, морально-християнським вимірам, необхідна була не лише політична рішучість у зламі старих язичницьких традицій, а й внутрішня віра в могутність, даровану надприродною таємничістю Бога. Без такої віри, що не приходила якось ураз навіть після офіційного прийняття християнства на Русі, не могло за порівняно короткий час відбитися стільки змін яку самій свідомості, так і в усьому зовнішньому образі: будівництво церков, соборів і монастирів, потік із Візантії та Болгарії (остання прийняла на 120 років раніше християнство) богословської літератури, всі засоби мистецтва й культури в цілому спрямовані були на зміцнення держави, її консолідацію і зміни морального стану в ній за допомогою нової релігії, зміцнення авторитету в міждержавних відносинах, а з іншого боку, саме християнство в усій його відношеннях з державою потребувало підтримки.Входження правословян у свідомість і повсякдення східних слов’ян відбувалося водночас, а цілою низкою перехідних моментів, до яких належить збереження найпривабливіших і найпоширеніших атрибутів старої віри. Справа тут не лише в силі інерції, психології звички, а й у тому, що на час утвердження християнства на Русі її давня культура вже глибоко в корінилася у свідомість, особливо віддалених від центру й суспільної верхівки народних мас. Виділимо два моменти, які не є тотожними між собою: досить високий рівень культури в її язичницькій привабливості, з іншого боку – той консерватизм, який узагалі може бути властивий глибокому переконанню й відданості своїм богам.