Історія становлення та розвитку ярмаркового руху в Україні
Ярмаркова торгівля займала важливе місце у зміцненні економічних зв'язків між українськими землями.
Під впливом розвитку капіталістичних відносин у промисловості і землеробстві Слобожанщини в першій половині 19ст. відбувалася спеціалізація окремих районів, яка сприяла подальшому розвитку внутрішньої і зовнішньої торгівлі.З місцевих товарів найбільш ходовими на Слобожанщині були пшениця, жито, ячмінь, овес та інші зернові культури, насіння льону, вовна, коні, вівці, свині і велика рогата худоба, птиця, напівоброблені шкури, дерев'яні вироби, посуд, смола, дьоготь, взуття, свіжа, сушена і солона риба, цукор, полотно. просте сукно а також багато інших товарів.
Розвиток транспорту, особливо залізничного, зробив товарообіг більш швидким і дешевим. Але ярмарки продовжували відігравати певну роль у торгівлі в пореформений період. Вони відкривалися в містах і селах, де була слабко розвинена постійна торгівля. В основному це були дрібні сільські ярмарки, що тривали не довго – 1-2 дні та мали місцеве значення. На них велася переважно роздрібна торгівля сільськогосподарськими продуктами, кустарними виробами і тільки частково промисловими товарами. Тому їх питома вага у загальному товарообігові поступово зменшувалася.
На великих ярмарках все ширше застосовувався оптовий продаж, ярмаркова торгівля не рідко набирала характеру аукціонів.
Із усіх харківських ярмарків найбільші обороти мали Хрещенський, що тривав з 10 грудня до 1 лютого, Кінний – з 10 грудня до 6 січня, Красний – з 6 січня до 1 лютого.
У 1861 р., наприклад, на чотири головних харківських ярмарки було привезено товарів на 34,6 млн крб, а продано на 20,5 млн крб.
З цих сум на Хрещенський відповідно припадало 18 млн крб. На Хрещенський ярмарок збиралось від 15 до 55 тис. чоловіків. Найважливішу статтю товарообігу на ярмарку становили мануфактурні вироби (переважно – різні тканини).
Обсягом торгівлі до Хрещенського ярмарку наближався Покровський. Серед товарів, що продавалися, виділялися бавовняні, шерстяні, суконні і шовкові тканини, шкіра та взуття.
На Харківських ярмарках продавалося чимало іноземних товарів. В окремі роки в Харківську губернію цих товарів поступало на кілька мільйонів карбованців (у 1876 р. – на 1,9 млн крб, у 1880 р. – на 5,3 млн крб).
6 ТОРГУВАЛИ-ВЕСЕЛИЛИСЬ, ПІДРАХУВАЛИ – ЗАСМУТИЛИСЬ .
Торговці на ярмарках поділялися на певні категорії. "Гуртівниками" називали оптових торговців, а "перекупнями" - дрібних крамарів. Не велася торгівля і без метушливих "перекупок" та "перепродух", баб-"сидух". Не могли обійтися села без "фурщиків" - володарів возів-"фур", яким доручали продаж своїх виробів. "Щетинники" - торговців дрібним крамом. "Прасолами" називали торговців переважно рибою і сіллю. Вони також були відомі як скупники однорідних предметів, що у великій могли принести торговцю деякий прибуток. Прасолів цікавили пух, перо, кінський волос, віск, насіння. На Україні як сам цей промисел, так і прасольський товар називали подекуди "шибайним". Мандрівних же торговців-"'прасолів" іменували "ходебщиками" (ці сердеги носили за спиною "хожай" - великий мішок).
"Підторжжям" називали торгівлю напередодні базарного дня, "розторжжям", "розбазар'ям" - завершення ярмарку.
Гомінкий ярмарок у багатьох місцевостях був відомий як "товчок" ("точок"), "товкучий базар".
Продавали і купували на ярмарках кіз, баранів, волів, корів, коней. До речі, найбільший на Україні Хрещенський ярмарок у Харкові розпочинався саме кінним торгом. Продавців коней називали "баришниками", а тих, хто їх обмінював, - "менджунами". Продаж худоби та деякого іншого товару нерідко відбувався "на пропало" і "по-свідомому". У першому випадку товар не міг бути повернутим продавцеві, а тому і цінувався дешевше. У другому - покупець, заплативши дорожче, мав право за певних обставин повернути товар і забрати гроші. Щоб цього не сталося, покупець, звичайно, повинен був з усіх боків прискіпливо оглянути те, що він збирався придбати. Недаремно на заході України торгівлю подекуди називали "гляданкою".