Історія становлення та розвитку ярмаркового руху в Україні

Але справжній ярмарковий бум відбувався в Україні в 19 ст. Поширення набув чумацький промисел, народ почав активно заселяти степові українські землі. Чудовий опис великої селянської ярмарки на Катеринославщині залишив "останній козацький літописець" – Дмитро Яворницький. Судячи з цього опису, керамічний горщик на ярмарку коштував 2-3 копійки, цеберко сушених груш 15 копійок (разом з відром), лопата 25 копійок, а за пару червонців можна було вдягнутися з голови до п'ят.

Більшість ярмарок у Росії в 19 ст. тривали лише 1 день, близько 1/3 — від 2 до 7 днів, а лише 3% тривали довше (деякі цілий місяць). Загалом на території України, що входила до складу Російської Імперії постійно діяло 110 ярмарків, на яких продавали 47% усіх товарів.За кількістю ярмарків на рік перше місце посідали Харківська та Полтавська губернії. Найбільші з них – Іллінський (20 липня – 1 серпня) і Вознесенський (перша половина травня) у Ромнах, Покровський (1 жовтня) у Полтаві, Троїцький (1 червня) у Харкові, Хрестовоздвиженський (14 вересня) у Кролевці, Георгіївський (21 квітня) у Єлисаветграді, Хрещенський (6 січня) у Києві та ін. В південних губерніях (Катеринославська, Таврійська, Херсонська і Бесарабська) було 700 ярмарок: найбільш відомі - у Кривому Розі (Троїцький), у Катеринославі (Петропавлівський), у Каховці (Микільський і Покровський). У західних губерніях на 1000 ярмарок найважливішими були: київський контрактовий (Стрітенський), на якому торгували гуртом різними товарами, і в головному с/г продуктами (цукор, збіжжя, олія); на Поділлі – в Ярмолинцях (Петропавлівський) і в Балті (Троїцький).

Ось М.В. Гоголь описує, як люди з усіх кінців їдуть на ярмарок десь на початку 19ст.: «Такою розкішшю блищав один із днів спекотного серпня тисяча вісімсот… вісімсот… Так, літ тридцять буде назад тому, коли дорога, верст за десять до містечка Сорочинців кипіла народом, який поспішав з усіх навколишніх і далеких хуторів на ярмарок. З ранку ще тягнулися незмінною низкою чумаки з сіллю і рибою. Гори горщиків, закутаних у сіно, повільно рухалися, здається, нудьгуючи своїм ув'язненням і темрявою, місцями тільки якась розписана яскраво миска або макітра хвалькувато висловлювалася із високо накопиченого на возі тину і привертала розчулені погляди поклонників розкоші ."

Подальший розвиток фабричного та заводського виробництва, розгалуження залізничної мережі, виникнення нових промислових i адмiнiстративних центрів у кiнцi минулого століття спричинили поступове відмирання ярмаркової торгiвлi. Але продовжували існувати ярмарки аж до 30-х років 20ст., коли були закриті зовсім. Вся торгівля в селах перейшла до кооперації та під контроль держави.

Але торгові традиції, закладені на славетних ярмаркових торгах живі. У зв'язку iз соцiально-економiчними змiнами, що вiдбуваються в нашiй державi, впровадженням ринкових відносин в економіку України, з відродженням призабутих традицій дедалі голосніше зазвучали голоси про необхідність повернення широко знаних торжищ. Серед існуючих нині традиційних ярмарків на території України відомими є Сорочинський на Полтавщині, який проводиться щорічно в передостанній тиждень серпня, а також воскреслий в 1991 р. у Ромнi Іллiнський ярмарок. У наш час велике значення також мають виставки-ярмарки, які організовує торгово-промислова палата України, міжобласні виставки-ярмарки "Продовольчий світ", "Торгове обладнання" (Сімферополь), "Авто-сервіс" (Запоріжжя), "Книжковий світ" (Київ), "Комп'ютерний зв'язок. Управління." (Харків) та інші. Значної популярності набули сезонні виставки-ярмарки промислових і продуктових товарів в обласних і районних містах, різдвяні ярмарки тощо.

5 СЛОБОЖАНСЬКИЙ ТОРГ

Торгівля, як і все господарське життя Слобожанщини, була пов'язана з формуванням і розвитком Всеросійського ринку. Українці, що поселилися на Слобожанщині, займалися купівлею та продажем різних предметів з перших днів поселення. Торгівлею займалися міщани, козацька старшина і навіть посполиті люди.

Уряд, розуміючи важливе значення торгівлі, допомагав торгівцям та поселенцям у їх матеріальному зміцненні, постійно контролював місцеву торгівлю. Харків'яни через чотири роки після поселення (1659 р.) подали цареві прохання про дозвіл збиратися на Пречистенський ярмарок (15 серпня) і введення безмитної торгівлі.

Поступово ярмарки виникають по всіх містечках, містах і слободах. Економічний розвиток країни руйнував тимчасові перешкоди. Так на початку 16ст. у Харкові, Сумах, Охтирці і Ізюмі було по два щотижневих торги. Проводилися вони в установлені дні: в Харкові – по понеділках і п'ятницях, у Чугуєві – по неділях і п'ятницях, в Глушці – по четвергах (в сотенних містечках торги проходили раз на тиждень). На слобідські ярмарки і торги російські торговці везли сукно, шовкове вбрання, вироби з вовни, хустки, панчохи, крім того книжки, срібні, олов'яні, мідні, кришталеві та інші вироби. З Тули і Москви – лемеші, серпи, сокири, коси, дзвони і залізо. Торгові люди з Слобожанщини постачали хліб та інші сільськогосподарські продукти. Великим попитом у Росії користувалися килими, виготовлені харківськими ткалями, слобожанські тютюн і горілка.