Видавнича діяльність українських вчительських товариств
Заслуговували на увагу дитячі п’єси та спеціально складені сценарії, які могли використовувати вчителі для проведення позакласних заходів. Регулярними на сторінках двотижневика були такі рубрики “Веселий кутик” (публікувалися жарти та смішинки), “Золоті зернятка” (вміщувалися корисні поради). Величезною популярністю серед дітей користувалися кросворди та ребуси. Був у “Дзвінку” також додаток для дітей дошкільного віку [83]. Редакція вела постійне листування із своїми юними читачами, в якому знаходяться численні схвальні відгуки, на все те, що публікувалося, а також побажання дітей якнайчастіше бачити нові номери журналу у своєму домі. Юні дописувачі надсилали загадки, кросворди, смішинки для того, аби їх надрукували у “Дзвінку”, повідомляли про те, як вони збирають гроші на потреби УПТ під час Різдвяних свят та купують різні атрибути товариства, таким чином допомагаючи йому [83].
Загалом літературний та естетичний рівень “Дзвінка” був високим. Редактори зуміли підібрати цікавий та змістовний матеріал і подавати його молоді в доступній формі. На особливу увагу заслуговують ілюстрації “Дзвінка”, які були досить вдалим доповненням до надрукованого в журналі. Щодо перших років видання, то важко високо оцінити професійний рівень часопису, але поступово його видавці зуміли виправити стан справ на краще і зробити дитячий журнал таким, що повністю відповідав потребам українських дітей та молоді. Перший український просвітньо-економічний конгрес у своєму рішенні щодо видавничої діяльності, опублікованому у 1910 р., рекомендував передрукувати найкращі поезії, оповідання, п’єси для дітей, що друкувалися на сторінках “Дзвінка”, і видати окремими книжечками [86].
Проте “Дзвінок” не міг похвалитися великою кількістю передплатників, адже у 1897 р. їх налічувалося 91, а в наступному ця цифра зменшилась до 85. Після того, як головним редактором в 1903 р. було призначено М.Малицьку, число передплатників зросло до 120, і в 1905 р. становило 500, а в 1913 р. – 514. “Дзвінок” мав своїх читачів і серед українців Буковини: у 1913 р. його одержували 18 приватних осіб і 28 шкіл, 36 примірників в цьому році УПТ надіслало до навчальних та виховних закладів безкоштовно [87]. Спроба розповсюджувати часопис у Східній Україні була невдалою, так як російський уряд не дав на це згоди [88].
Цілком зрозумілим є те, що за такої кількості передплатників видання журналу було збитковим, але УПТ не відмовлялося його фінансувати, розуміючи важливість цієї справи. Витрати покривались за рахунок щорічних дотацій від Галицького сейму в розмірі 100 ринських, а також із добродійних внесків на рахунок товариства [89].Буковинське педагогічне товариство “Українська школа” також вирішило зайнятися справою випуску періодичного видання для молоді. Ініціатором цієї справи був А.Клим, голова товариства в 1912-1914 рр. Розраховуючи вартість видання, виходячи з того, що на Буковині в школах навчилося 50 тис. українських дітей, і якщо 20 тис. читали б новий часопис, то товариство могло б наважитися на видання дешевого журналу. Але через те, що на це не було відповідних коштів, вирішили укласти угоду з фірмою С.Раях у Чернівцях, за якою дане підприємство взяло на себе обов’язок профінансувати видання і зайнятися його розпродажем. Товариству залишалася лише творча праця. Для цього було вибрано редакційний комітет, до якого ввійшли: В.Сімович, Т.Ільницький, І.Каву ля та М.Гулат. 1 вересня 1913 р. повинен був зявитися перший часопис для шкільної молоді (тій, котрій виповнилося 15 років) під назвою “Квітник”. Редакційний комітет підготував рукопис. На жаль, він не вийшов з причин цілком незалежних ні від виділу, ні від редакторів [90].
Окрім видання учительськими товариствами власних періодичних видань та часописів для дітей і молоді, вагоме місце в їхній видавничій діяльності зайняла робота, спрямована на випуск у світ книг. Це були методичні посібники для вчителів та інші книги, що пропагували ідею національної школи, підручники, література для позакласного читання дітям різного віку.
Педагоги українських шкіл гостро потребували інформативної та методичної літератури рідною мовою, яка б познайомила їх із наводками педагогічної науки, а також розширювала кругозір вчителів. Саме тому УПТ започаткувало видання спеціальної серії книг під назвою “Книжки і видання до бібліотек учительських”. Тематика літератури, що виходила в цій серії була досить різноплановою, про що говорять назви виданих книг: “Коротка історія педагогіки” Т.Грушкевича, “Приписи для іспитів кваліфікаційних для шкіл народних і ви ділових”, “Нариси з домашньої педагогіки” Віри Лебедєвої, “Короткий огляд історії німецьких університетів” Г.Кричуна, “Нинішня географія” С.Рудницького, “Новий напрямок у науці малюнків” М.Коця та інші. Всього УПТ видало 20 книг призначених для вчительських бібліотек [91].
На Буковині вчителі змогли одержати методичні посібники українською мовою завдяки видавничій діяльності товариства “Українська школа”. Це були: “Методика науки в школі народній” М.Гаврищука, “Дидактика” С.Канюка, “Педагогіка” М.Барановського, що рекомендувалася для використання в учительських семінарах та учителям народних шкіл; “Наука читання й писання в першім шкільнім році” О.Поповича, “Вступ до методики науки природної” М.Гаврищука.
Ціль даних методичних посібників – зорієнтувати вчителя народної школи, як заохотити українських дітей до навчання, прищепити любов до рідного краю і всього національного. М.Гаврищук у своїй “Методиці” звертає увагу на те, що успішне навчання у вищих навчальних закладах можливе тільки тоді, коли викладання в народній школі проходитиме на належному рівні. Від давав дуже важливі рекомендації, як зробити виховання якомога ефективнішим і змістовнішим [92].