Видавнича діяльність українських вчительських товариств

Питання власного періодичного органу розглядалося на засідання Наглядової Ради товариства ВЛУВ. Було вирішено провести переговори з колишнім інспектором народних шкіл Юліаном Ловицьким аби він видавав періодичний орган для вчителів, щоб об’єктивно висвітлювати становище українських педагогів в тодішньому суспільстві. В результаті переговорів 5 жовтня 1907 р. світ побачила газета “Луна” із підзаголовком: “незалежний орган українського учительства” [43]. 15 листопада 1907 р. з’явився у Львові ще один часопис під назвою “Наше слово”, який видавали Павло Кирчів і Онофер Власійчук, активні члени товариства ВПУВ. Він мав такий підзаголовок: “для справ учительських, шкільних, просвітніх, суспільно-політичних і наукових”. Поява одночасно двох педагогічних видань однакового спрямування, які представляли ВПУВ, пояснювалося тим, що редакційний комітет “Нашого слова” вважав, що українські освітяни повинні об’єднатися в боротьбі за свої фахові права разом із польськими вчителями в одній інтернаціональній організації, тоді як видавці “Луни” дотримувалися протилежної думки [44]. У першому номері цієї газети було окреслено тематику публікацій цього видання, згідно якої передбачалося друкувати матеріали з оцінкою діяльності шкільної влади, полемічні статті з неприхильною до українських вчителів крайовою пресою, статистичні дані щодо розвитку шкільництва та становища педагогів, а також справи товариства ВПУВ [45]. Видавці строго дотримувалися цієї програми, тому “Луна” неодноразово наголошувала на негативних сторонах українського шкільництва, спричинених у першу чергу політикою властей, а також слабкою організованістю самого вчительства. Йшлося про політичні утиски вчителів, про необхідність зменшення вчительської служби з 40 до 35 років, піднімалися пекучі проблеми професійної організації народних вчителів [46]. Чималий об’єм в газеті займали звіти з діяльності товариства ВПУВ та його філій, організацій, що створювалися в рамках цього товариства [47].

Проте, через брак коштів видання “Луни” та “Нашого слова” довготривалими не були. Останній номер “Луни” (восьмий) вийшов у світ 23 листопада 1907 р., а “Наше слово” припинило своє існування 15 грудня 1907 р., після випуску трьох номерів газети [48].У 1907-1912 рр. виходив журнал “Прапор”. До 1911 р. він був органом ВПУП, але через непорозуміння з управою товариства перестав з нею співпрацювати. Першим редактором “Прапора” був Л.Лотоцький. Згідно рішення редакційного комітету 15 вересня 1908 р. “Прапор” почав видавати у Коломиї силами “Видавничої спілки українського учительства”. Головним редактором було призначено колишнього народного вчителя І.Петришина [49]. “Прапор” приділяв чималу увагу консолідації українських педагогів у боротьбі за свої прова, висуваючи на перший план акції політичного характеру [50]. Часопис також розповідав про розгляд шкільних справ на засіданнях Галицького сейму [51], переймався становищем української мови в державі [52]. Огляд найновішої літератури в газеті подавався під рубрикою “Бібліографія та критика”[53]. Чимало було матеріалів, які ставили собі за мету розширити кругозір народних вчителів. Регулярно в “Прапорі” була детальна інформація про роботу головної управи товариства ВПУВ та його філій, діяльність “Видавничої спілки” ВПУВ в Коломиї [54].

В 1911 р. в Станіславі з’явився часопис “Український учитель” із підзаголовком “становий орган українського народного учительства в Галичині”. Журнал підтримував традицію свої попередників – органів ВПУВ. У ньому наводилися факти про пожертви української громадськості на власне шкільництво, містилися дані про створення нових “інститутів”, приватних навчальних закладів, середніх шкіл [55]. В “Українському учителі” серед іншого публікувалися свідчення про позицію вчителів на виборах до парламенту 1907 р. Була критика українських педагогів за їх недостатню активність у розбудові шкільного життя [56]. Разом з цим часописом видавався педагогічний додаток до нього під назвою “Рідна школа”, науково-популярного змісту [57]. “Український учитель” та “Рідна школа” після виходу у світ кількох номерів припинили своє існування.

З 1912 р. і до початку першої світової війни виходив ще один орган ВПУВ – “Учительське слово”. Чи не найбільшу увагу часопис приділяв політичній активності вчительства, адже постійно друкувалися матеріали про учительські віча та з’їзди, про роботу “Союзу слов’янського учительства в Австрії” [58]. Дуже гострими в “Учительському слові” були редакційні статті, із закликами до солідарності вчителів в боротьбі за свої права, а також матеріали, котрі стосувалися підвищення учительської платні [59]. У статтях, замітках журналу порушувалася проблема заснування державних учительських семінарій. Часопис закликав створювати статистичні бюро, які б збирали дані про реальне становище українських учителів та українських шкіл. Проблемною була публікація “Галицьке шкільництво під національним оглядом”, що друкувалася в кількох номерах за 1914 р. [60]. В журналі можна було знайти звіти з учительських конференцій, огляд педагогічної преси і, звичайно, повідомлення про діяльність товариства ВПУВ, а також “правильники”, “регулярники” різних інституцій, що виникали в рамках цієї організації [61]. Були в “Учительському слові” й такі рубрики: “Критика і бібліографія”, “Нові книжки й видання”, “Всячина”.

Двотижневик “Каменярі” у довоєнний час виходив у світ протягом 1909-1914 рр. Він був другим після “Променя” суспільно-науковим фаховим періодичним виданням українського вчительства, що видавався на Буковині, як орган ВОУУБ. Головним редактором “Каменярів” були: І.Карбулицький та О.Іваницький. До складу редакції часопису також входили К.Данилюк, Д.Макогон, Л.Ясінчук, І.Бережан та інші [62]. Активними авторами окрім редакторів були І.Герасимович, О.Маковей, а також дописувачі під псевдонімами Об’єктивний і Оміркон [63].