Видавнича діяльність українських вчительських товариств

Видавнича діяльність

українських вчительських товариств

Ініціатори заснування українських педагогічних товариств розуміли, що ні навчання, ні виховання молоді не може бути ефективним без шкільних підручників, методичної літератури для вчителів, книжок для позакласного читання, календ ариків для дітей, що будуть в доступній формі розповідати школярам про видатні події та особистості в українській історії, літературі, мистецтві. Цілком зрозумілим було і те, що для вчительського запалу необхідне власне періодичне видання. Саме тому в статутах учительських товариств зазначалося про необхідність видавничої діяльності аби підняти рівень викладання та виховання дітей, а також згуртувати педагогів навколо фахового періодичного органу.

В Галичині УПТ відразу після свого створення у 1881 р. тісно співпрацювало із першим професійним вчительським журналом “Шкільним часописом”. Він видавався приватними заходами редактора Григорія Врецьони починаючи із 1880 р., і ставив перед собою завдання: “розбудити загал крайового учительства в житті і шкільному русі” [1]. Тут публікувалися статті дидактично-педагогічного характеру, матеріали з різних галузей знань, чимала увага приділялася розвиткові й розбудові українського шкільництва. Друкувалося чимало матеріалів про українські початкові та середні навчальні заклади. Не маючи свого друкованого органу, УПТ вміщувало на сторінках “Шкільного часопису” інформацію про свою діяльність, через часопис зверталося до громадськості з проханням надсилати дані про українські школи в містах і селах. При цьому малося на увазі, що звіти Крайової шкільної ради віддзеркалювали лише загальний стан шкільної справи в краї, не диференціюючи її за мовно-національною ознакою, тобто вони не давали конкретного матеріалу про становище українських шкіл [2].

Зацікавити широкий загал справами освіти “Шкільний часопис” не міг, так як це було приватне видання. Тому на засіданні проводу УПТ 6 травня 1884 р. було порушені питання власного періодичного органу. Остаточне вирішення цієї справи відбулося 10 березня 1889 р., коли прийняли рішення видавати журнал під назвою “Учитель”. Редактор та власник “Шкільного часопису” Г.Врецьона заявив про своє рішення передати цей журнал УПТ. Останній випуск “Шкільного часопису” побачив світ 10 травня 1889 р., а 1 липня цього ж року всім передплатникам вище згаданого журналу було надіслано інший – “Учитель” [3]. Грошову підтримку цей періодичний орган отримував від УПТ, а також Галицького сейму в розмірі 500 ринських щорічно. У 1891 р. Галицька Крайова шкільна рада рекомендувала шкільним бібліотекам передплачувати “Учитель” для своїх читачів [4]ю

Редакторами “Вчителя” в різні роки були такі відомі в краю педагоги та літератори як Т.Грушкевич, В.Шухевич, О.Чапельський, І.Копач, В.Щуран, С.Белів, І.Ющишин. Останній був призначений редактором “Учителя” 15 лютого 1911 р. і виконував своє завдання до 20 червня 1914 р. Саме в цей час вийшов у світ останній передвоєнний номер часопису [5]. Журнал друкував матеріали про тогочасні теоретичні та практичні здобутки в галузі педагогічної науки як в Австро-Угорщині, так і в інших країнах сувіту, про організацію шкіл і шкільних бібліотек, про форми і методи навчання, робив огляд педагогічної преси та літератури, публікував статті та реферати з літератури, історії, етнології, математики та природознавства. В часописі можна було знайти інформацію із шкільної статистики, дані про українські початкові та середні школи, а також навчальні та виховні заклади УПТ [6].

У перші роки існування журнал піддавався гострій критиці на загальних зібраннях УПГ за те, що не приділяв уваги злободенним справам учителів, не обговорював змін у шкільних законах, не піддавав критиці незадовільний стан українських підручників тощо. В 1895 р. редактор Володимир Шухевич обґрунтував це тим, що за наказом проводу УПТ редакційний комітет створює часопис, який би мав перспективу і надалі отримувати допомогу від Галицького сейму та бути рекомендованим для використання в бібліотеках [7]. Таке пояснення обурювало українських педагогів, котрі хотіли мати періодичний орган, щоб об’єктивно висвітлював стан освіти в державі та краї. Проте мале число передплатників робило неможливим його незалежне редагування (у 1897 р. їх було 190) [8]. Все ж таки критика на адресу “Учителя” спонукала його видавців сміливіше висвітлювати проблеми і негаразди українського шкільництва.В “Учителі” з’явилися статті про мовну ситуацію в школах Галичини, в яких, зокрема, критикувалися виступи польських і німецьких викладачів, які нарікали на недостатність вивчення і знання польської та німецької мов у галицьких школах. Журнал подавав дані про те, що згадані мови користувалися чималими привілеями й за кількістю годин викладання стоять на перших місцях [9]. Тут були вміщені статистичні порівнювальні дані про початкові школи з вик ладовими мовами основних національностей, що населяли Галичину, які яскраво демонстрували те, що право українських дітей здобути освіту рідною мовою грубо порушувалося [9].