УКРАЇНА НА МЕЖІ СТОЛІТЬ (19-20)ст
Укладення угоди було великою перемогою українців і могло послужити поворотним пунктом у польсько-украхнському конфлікті. Однак через декілька місяців розпочалася перша світова війна.В українській політичній думці визріла ідея використати міжнародний воєнний конфлікт для здобуття політичної самостійності України. У грудні 1912 року на таємному засіданні трьох головних українських партій Галичини було прийнято заяву:”З огляду на добро і будучність української нації по обох боках кордону, коли прийде до війни між Автрією і Росією, то все українське громадянство стане на боці Австрії проти Російської імперії як найбільшого ворога України”. Подібне рішення прийнявв Другий всеукраїнський студентський з”їзд у Львові у липні 1913 року.
Війна і наступні національні змагання стали великим випробуванням для українського народу. Західно-Українська Народна Республіка перейняла найкращі традиції національної солідарності й організованості, характерні для передвоєнного українського руху в Галичині.
Національний рух на наддніпрянській Україні
Виникнення національних партій.
Наприкінці ХІХ століття відбувається політизація національного руху і на східноукраїнських землях. Виникає ціла низка політичних гуртків та перших політичних партій.У 1897 році в Києві на нелегальному з”ізді представників усіх громад України було утворено Загальну українську безпартійну організацію на чолі з Володимиром Антоновичем та Олександром Конинським. У 1904 році вона перетворилася в Українську демократичну партію. У 1897 році у Харкові заходами Дмитра Антоновича(сина Володимира), Лева Мацієвича та Михайла Русова виникла студентська група, на основі якої 19000 року була створена Революційна українська партія(РУП). У 1900 році харківський адвокат Микола Міхновський видав у Львові брошуру під промовистою назвою “Самостіна Україна”. Ця книжка вперше на східноукраїнських землях проголошувала ідеал “єдиної, нероздільної, вільної, самостійної України від гір Карпатських аж по Кавказькі”.Однак на відміну ід Галичини, де всі українські партії перейшли на самостійницькі позиції, постулат політичної самостійності України не прийнявся на східноукрахнському грунті. РУП, яка спочатку прийняла брошуру “Самостійна Україна” за свою программу, згодом відмовилася від неї і перейшла на федеративні позиції. Михновський у 1902 році утворив Українську національну партію, яка, хоч і прийняла постулат політичної самостійності, не змогла знайти багато прихильників.
Переважна більшість українських партій, що виникла на початку ХХ століття на Наддніпрянській Україні, теж виступали поборниками перебудови Росії у федерацію, в якій Україна користувалася б правами національної територіальної автономії, а не самостійної держави. На самостійницьких позиціях напередодні першої світової війни серед східноукраїнських лідерів крім Миколи Міхновського стояли лише відомий український історик В”ячеслав Липинський та публіцист Дмитро Донцов.
Під час спроби провести у Львові свій ІІ з”ізд наприкінці 1904 року РУП розпалася остаточно. Частина її членів під керівництвом М.Меленевського на початку 1905 року утворила Українську соціал-демократичну спілку. Інша частина, у керівному ядрі якої були В.Вінниченко, С.Петлюра і М.Порш, у грудні 1903 року трансформувалася в Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП).
Програма УСДРП, який судилося відіграти величезну роль у рогортанні українського національно-визвольного руху, за змістом нагадувала прогаму німецької соціал-демократії. На відміну від програм загальноросійської соцвал-демократичної партії в ній не було положення про диктатуру пролетаріату. Українські соціал-демократи виступали за безкоштовну передачу удільних, кабінетних, церковних і монастирських земель у власність органів самоврядування. Конфіскація поміщицьких земель не передбачалася. Партія добивалася автономії України. Визнаючи ненормальною багатопартийність соціал-демократії, УСДРП вважала можливим об”єднання з РСДРП на федеративних засадах за умови визнання її єдиним представником українського пролетаріату. Схожих позицій дотримувалися у цьому питанні єврейські та польські соціал-демократи.
З ініціативи колишніх діячів Київської громади восени 1904 року виникла Українська демократична партія (УДП). Соціалістична фразеологія в програмних документах УДП змусила частину демократів залишити партію. Група на чолі з Б.Грінченком, С.Єфремовим і Ф.Матушевським взялася за формування Української радикальної партії (УРП). Однак розкол вдалося подолати, і в1903 році УДП і УРП злилися вУкраїнську демократично-радикальну партію (УДРП) В 1907 році УДРП була перейменована в Українську трудову партію.
Революція 1905 – 1907 років.