УКРАЇНА НА МЕЖІ СТОЛІТЬ (19-20)ст

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ І НАЦІОНАЛЬНИЙ

РУХ

Політизація національного руху в Галичині

У розглядувану добу українці Галичини здобули репутацію людей високоорганізованих і суспільно дисциплінованих, особливо в порівнянні з їхніми співвітчизниками на сході .Зростанню організаторської діяльності, яке спостерігалося в Східній Галичині на початку ХХ століття, сприяв ряд чинників: західні українці зазнавали прямого впливу таких суспільно високодисциплінованих народів, як німці та чехи. Ще безпосередніше впливали на них поляки.

Національний рух.

Одним з найхарактерніших проявів національного життя в Україні було пробудження соціальної активності українського селянства. У 1902 році Східна Галичина була охоплена сільськогосподарським страйком, в якому взяли участь близько 200 тисяч селян. Основними вимогами страйкарів були піднесення заробітної плати польськими поміщиками під час сільськогосподарських робіт та припинення втручання польської адміністрації в еміграцію селян і робітників в Амеріку. Страйк мав одночасно соціальний і національний характер і був спрямований проти польського панування в краю. Він завершився повною перемогою селян і показав зразок національної солідарності.

Політична мобілізація галицького селянства стала великим здобутком українського національного руху. За два передвоєнні десятиліття на місці пригнобленої і безправної селянської маси виросла свідома своїх політичних інтересів українська нація. Це цілковито змінило загальний баланс сил двох головних галицьких національностей: якщо польська еліта, зберігаючи свою політичну монополію в краю , й далі переважала українську, то українське селянство своєю організованістю і національною свідомістю значно перевищувало польське.

Новий баланс сил змусив польських політиків змінити свою тактику стосовно гальцького москвофільства. Якщо до 90-х років польський й москвофільський рухи були непримиренними супротивниками, то на початку ХХ століття польські правлячі конснрвативні сили почали відверто підтримувати москофілів як противагу українському рухові. Водночас у польському рухові почало виразно проявлятися антисемітське спрямування, пов”язане насамперед з появою нової партії у польському таборі – націонал-демократів. Внаслідок цього від початку 90-х років асиміляція як масовий рух серед галицьких євреїв припинилася; вона продовжувала зберігати популярність лише серед багатих єврейських родин. Їй на зміну прийшов сіоністський рух. Спершу він охопив студентську єврейську молодь, а на початку ХХ століття набрав масовості. Галицький сіоністський рух не ставив виразно політичних цілей; його головною метою була боротьба за збереження єврейсько. Національної ідентичності. Ідеалом сіоністів було утворення єврейської держави у Палестині або Уганді. Що ж до конкретних реалій політичної боротьби в Галичині, вони воліли дотримуватися нейтральності у польсько-українському конфлікті.

Політична боротьба.

Однак нова політична сітуація штовхала їх до союзу з українціми. У 1907 році під час перших загальних виборів до Державної ради, українські націонал-демократи уклали виборчий союз з сіоністською партією. У міських виборчих округах, де позиції українців були слабкими, вони віддали свої голоси сіоністським кандидатам; натомість у сільських округах , де переважало українське населення, євреї підтримували українських кандидатів. Завдяки український підтримці вперше в австійському парламенті появилися два національно сівдомі єврейські депутати.

Усі свої здобутки українцям доводилося виборювати у впертій боротьбі з польською адміністрацією та польськими політичними силами краю. Українсько-польські стосунки на початку ХХ століття набрали гостро конфліктного характеру,характеру неоголошеної війни, найвиразнішими проявами якої стали замах на Івана Франка 1897 року, криваві розправи над українськими виборцями, вбивство галицького намісника графа Андрія Потоцького українським студентом у 1908 році та вбивство польськими студентами одного з лідерів українського студентського руху Адама Коцка у 1910 році. Політична боротьба точилася навколо двох питань: створення українського університету у Львові та проведення виборчої реформи, яка б збільшила представництво українців у галицькому соймі. У лютому 1914 року завдяки активним діям митрополита Андрея Шептицького був укладений польсько- український компроміс, згідно з яким українці повинні були одержати третину місць у галицькому соймі і повноправне представництво у різних соймових комісіях. Польсько-український компроміс сильно підважив монополію поляків на владу, передусім в освітніх і культурних питаннях. Поляки зобов”язалися не чинити перешкод заснуванню українського університету у Львові.