УКРАЇНА НА МЕЖІ СТОЛІТЬ (19-20)ст

Протягом ледь не всього ХІХ століття нові ідеї, політичні перевороти та суспільні реформи привертали до себе увагу європейців, отже й українців. Однак паралельно з цим розвивався менш помітний, проте набагато глибший процес змін, а саме – промислова революція. Ще ніколи від кам”яного віку, коли людина навчилася обробляти землю, не відбувалисятакі докорінні зміни в усіх царинах людського життя, як ті, що були викликані появою машини. Втім на Україні індустріалізація спочатку відбувалася повільно, й величезна більшість її населення лишалася такою, якою вона була протягом тисячоліть,- хліборобами. Але, нарешті розвинувшись наприкінці ХІХ століття в деяких регіонах України, індустріалізація стала швидко набирати широкого розвою. Внаслідок цього несподівано виник конфлікт між двома цілком різними системами виробництва, суспілбної організації, цінностей – однією, пов”язаною з модернізованим містом, пролетаріатом і машинами, та іншою – традиціоналістським селом, селянином і ручною працею. Тертя, суперечності та дилеми, що виникали з цього протистояння, формували плин української історії протягом не одного десятиліття ХХ століття.

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК

УКРАЇНИ

НУЖДЕННЕ СЕЛО

Хоч скасування кріпаччини у 1861 році звільнило селян від поміщиків, воно не покращало їхнього економічного становища. Непоправною помилкою реформ стало обкладання селян занадто великим фінансовим тягарем за умов кричущої обмалі землі. Крім обтяжливих виплат за свої наділи, селяни були вимушені платити подушний податок, а також непрямі податки на цукор, чай, тютюн, бавовну, вироби з металу і, що особливо важливе, на горілку. Під кінець ХІХ століття урідова комісія доповідала, що з урахуванням компенсації за землю селяни сплачували у 10 разів більше податків, ніж дворяни. Проте з точки зору селянина основною причиною його недолі був брак орної землі. Крихітні наділи, які на Україні були меншими, ніж будь-де в імперії, ледве могли задовольнити скромні потреби своїх власників. На прикінці ХІХ ст. та на початку ХХ століття Російська імперія переживала демографічний вибух. К 1917 року населення України зросло на 72%.

Оскількі більшість українців проживала на селі, демографічне зростання найяскравіше відчувалося саме тут.Наслідки цих взаємопов”язаних проблем – перенаселення й нестачі землі – незабаром дали себе відчути в українському селі підвищенням цін на землю. У деяких регіонах у 1900 році вони у три-чотири рази перевищували ціни 1861 року. Іншим наслідком переналеності стало безробіття. Підраховано, що наявна робоча сила на Україні у цей період сягала майже 10,7 млн чоловік. Із них сільське господарство потребувало 2,3 млн, а в інших галузях економіки працювало 1,1 млн. Решта – 7,3 млн, або 68% робочої сили, становили надлишок і в величезній масі своїй були безробітними або неповністю зайнятими, практично ведучи напівголодне існування.

Переселення на схід.У відчайдушних пошуках землі селяни ладні були зробити все, щоб мати її більше. Один із способів полягав в обробці великої ділянки поміщицької землі без усякої плати взамін на право господарювати на меншому наділі. Радикальнишим виходом із ситуації була еміграція. Але на відміну від західних українців, яким у пошуках землі та роботи доводилося пливти за океан, східним українцям не треба було виїжджати за межі Російської імперії. Вони могли суходолом дістатися незайманих земель російського Далекого Сходу.Між 1896 і 1906 роками на схід пересилилося близько 1,6 млн українців.

Розшарування селянства. Попри загальне безпросвітне становище селян деякі з них хазяйнували краще за інших. Унаслідок цього майнове розшарування між селянами стало помітнішим після реформи. Українське селянство згодом стало складатися з відносно багатших, яких називали куркулями; господарів середнього достатку, тобто середняків; та бідних селян, або бідняків.

Куркулі експлуатували бідніших земляків, а ті часто їх ненавиділи і заздрили їм, куркулі вважали себе й продовжували лишатися в очах інших селянами, які не мали жодного відношення до мещан чи дворян. А біднота мріяла не про ліквідацію куркулів, а про те, щоб самим стати такими. Середня верства селян була відносно великою і складала близько 30% сільського населення. Але куди численнішими були бідняки. Складаючи близько половини усього селянства, вони або взагалі не мали землі, або ж займали всього кілька акрів, недостатніх для того, аби прогодуватися.

Тому багато спостерігачів вважали, що коли в Російській імперії і вибухне революція, то почнеться вона на селі.Комерційне сільське господарство.Як не парадоксально, хоч українське село терпіло від застою і занепаду, його роль як “європейської житниці” продовжувала зростати. Однак експорт продуктів харчування мав обмежений і місцевий характер. У ньому брали участь лише деякі регіони України й відносно невеликий відсоток населення. На початку ХХ століття 90% основного експортного продукту імперії – пшениці – припадало на Україну. Тут збирали 43% світового врожаю ячменю, 20% пшениці та 10% кукурудзи. Проте не пшениця була головною товарною культурою на Україні. Цю функцію виконували буряки – основна сировина для виробництва цукру для імперії та великої частини Європи. По обидва боки Дніпра поширеною й прибутковою галуззю господарства стало виробництво горілки. З огляду на такий вирішальний вклад в економіку імперії не дивно, що Україну вважали її невіддільною частиною.