Життя та діяльніст останнього гетьмана України графа Кирила Григоровича Розумовського

Так завершилося гетьманство Кирила Розумовського. Посівши гетьманство з царської ласки, він так і не виявив хисту виразника суспільно-політичних та соціально-економічних інтересів України, не став лідером українського народу як гетьмани Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Северин Наливайко. Не маючи твердого характеру, Кирило Розумовський у своїй діяльності підпадав під вплив могутніх царедворців, Г.Тегагова, козацької старшини, користолюбної рідні. «Управление Разумовского было для малороссиян тягостнее всех его предшественников, хотя, быть может, последней гетман был лучшим человеком из всего ряда правителей XVIII в... При Разумовском старшина окончательно взяла верх, и, пользуясь родственными связями с гетманом, спешила забирать оставшееся свободными села «на вечное и потомственное владение» (формула зовсім нова, вперше з'явилася в гетьманських універсалах за Розумовського). Цілком справедливий висновок , що офіційне закріпачення селян через двадцять років після гетьманства Розумовського було логічним наслідком тих відносин старшини до народу, які остаточно утвердилися за Розумовського.

За 20 років свого правління Кирило Розумовський небагато зробив для Академії і науки загалом. Однак як людина з природним розумом він знаходив можливості для підтримки Михайла Ломоносова, якого оточило чимало ворогів. Крім Ломоносова і Тредіаковського, за часів президентства Розумовського утвердилися такі відомі вчені, як С.Крашенинников, М.Попов, Котельникова, Румовсь-кий, Красильников, Козицький, Матоніс та ін. Головною подією з адміністративно-організаційного життя Академії в роки президентства Розумовського було прийняття 1747 року першого академічного Статуту, який регламентував тогочасне життя Петербурзької академії.

Під час своїх перебувань в Україні Кирило Розумовський звертав головну увагу насамперед на будівництво гетьманських резиденцій у Глухові й Батурині, що супроводжувалося заснуванням відповідних підприємств. Для організації будівельних робіт і ведення господарства він (за прикладом Петербурга) залучав фахівців-іноземців (німців, італійців, французів).

Упродовж 1750-1752 pp. «для раціональних строєний» (палаців, церков, промислових корпусів тощо) у Батурині було споруджено потужну цегельню і лісопильний млин. Батуринська цегельня (на п'ять великих печей, які вміщували по 80 тисяч цеглин) забезпечувала потреби будівництва паленою цеглою і цеглою-сирівцем. Крім фахівців цегельників та колодників на ній працювали сотні копачів погоничів. Лише 1753 року батуринська цегельня виробила близько трьох мільйонів трьохсот тисяч штук цегли. «Машинная пильная мельница» Розумовського забезпечувала будівельним деревом майже всі тогочасні будови краю.

У другій половині XVIII століття Кирило Розумовський організував також парусний завод у Почепі, цегельню в Глухові, суконні фабрики в Нових Млинах і Батурині, заводи листового срібла й золота, сирний, завод для виробництва білого воску, свічну, миловарну і дзеркальну фабрики, гарбарню, кінний завод, керамічні майстерні. Частина з них діяла недовго, а деякі функціонували досить тривалий час, аж до середини XIX ст. Реалізація продукції всіх цих підприємств приносила гетьману прибуток понад сто тисяч рублів на рік.

Надзвичайно розкішним був побут останнього гетьмана України. Більшу частину свого гетьманування він проводив у Петербурзі та Москві, де й забезпечував собі великосвітські умови для проживання. Зрозуміло, що після столичних палаців глухівська резиденція Розумовським не сприймалася. «Гнустное место Глуховское, - писав він 1757 року, - на котором я построился

было, и немало притом, по сырости, низости и болотной земле, „деревянное строеніе, не в пору строенное и скороспешное, худыми мастерами, из мелкого лесу». Усе це не задовольняло його, і було прийнято рішення про перенесення гетьманської резиденції до Батурина.

Садиба Розумовського розкинулася на Батуринській горі. У центрі садиби стояв дерев'яний будинок-палац, при якому існувала домова церква, неподалік - окремі будинки для гостей. Перед головним будинком був насипаний вал, на якому стояли гармати, попід валом - рів, наповнений водою.З півдня до садиби примикав великий фруктовий сад, на краю прірви були рядами насаджені кущі тереиу й бузку.

Після ліквідації гетьманства Кирило Розумовський залишався великим поміщиком. За ревізією 1782 року, тільки на Чернігівщині колишньому гетьманові належало 74177 посполитих, а в російських губерніях (псковських і можайських помістях) - понад 45 тисяч кріпаків. Багатий посаг дружини, величезна спадщина старшого брата Олексія, маєтності, даровані Єлизаветою Петрівною і Катериною II, поставили Кирила Розумовського на один рівень із найпершими багачами Російської імперії. Своїми багатствами його перевищував лише граф П.Шереметєв.

Позбавлений гетьманства, а також права проживати в Україні, Кирило Розумовський виїхав за кордон (квітень 1764 р.) - до Мангейма, Ахена, а звідти - у Францію, Італію, Англію. У серпні 1777 року він повернувся в Росію і оселився в Петербурзі. Його будинок на Мойці, «большой дом», був одним із найвеличніших і найкращих палаців столиці. Для його утримання існував штат прислуги з двохсот чоловік. Другий будинок - «Аничковский дом» (Анічковський палац збудований 1748 року за проектом В.Растреллі. До коронації в ньому проживала царівна Єлизавета Петрівна. У 1766 р. цариця подарувала його Олексію Розумовському) - дістався Розумовському в спадщину від старшого брата Олексія. Вельможне життя Кирила Розумовського в