Чорноморський флот в період діяльності Центральної ради, Гетьманату та Директорії

Підкоряючись рішенню більшості, командир ескадри кораблів, капітан 1 рангу О.Тихменєв, 17 червня віддав наказ залишити рейд: в ніч на 18 червня прямувати до Севастополя. Після повернення цих кораблів Чорноморський флот Української Держави складався з шести лінкорів, двох крейсерів, чотирнадцяти есмінців, двох міноносців, а також декількох десятків допоміжних суден. Все це в загальній кількості складало 70 відсотків колишнього імперського флоту.

Кораблі, що залишилися в Новоросійську, а це були лінкори “Свободная Росія”, 7 есмінців, 2 міноносця 18 та 19 червня 1918 року були виведені буксирами в море та повільно пішли на дно, затоплені власними екіпажами [31].

Поразка країн Четвертого союзу у світовій війні, революція в Австро-Угорщині, а, згодом, в Німеччині, прямим чином впливали на ситуацію в Україні. Вона швидко занурювалась у вир громадянської війни. Соціальні конфлікти, стримувані німецькими та австрійськими багнетами, вибухнули з новою силою. Повстання, підняте Директорією, швидко поширювалося. Відступ німецьких військ та входження в чорноморські порти кораблів Антанти ставило під загрозу існування флоту [32]. Увійшовши до Одеси та Севастополя, війська Антанти виставили варти на українських кораблях, визнавши їх за військову здобич та вивівши з часом частину кораблів на чолі з лінкором “Воля” до Стамбулу. Деякі кораблі було передано до складу Збройних Сил Півдня Росії, які підпорядковувались А. Денікіну [33].

Незважаючи на вкрай несприятливі умови, уряд Директорії, яка прийшла до влади в Україні, не залишив без належної уваги флот: 25 грудня 1918 року наказом по Морському Відомству було призначено до виконання обов’язків морського міністра старшого лейтенанта М. Білинського, надзвичайно енергійну, вольову людину, який з перших днів приступив до практичної праці. Саме з його ініціативи 25 січня 1919 року урядом Директорії було прийнято “Закон про флот”, в якому було викладено основні положення існування флоту, регламентовано склад флоту, термін служби кораблів різних типів, йшлося про бойову підготовку, комплектування , театри можливих бойових дій флоту. Цей закон передбачав усі галузі організації Українського державного Флоту. На підставі закону Директорія УНР 25 січня 1919 року видала наказ за № 57/28 по Морському відомству про присвоєння кораблям Українського Державного Флоту, які будувалися на той час у Миколаєві назви, лінкору – “Соборна Україна”, чотирьом крейсерам: “Гетьман Богдан Хмельницький”, “Гетьман Петро Дорошенко”, Гатьман “Петро Сагайдачний”, “Тарас Щевченко” [34]. Чотирнадцять великих ескадренних міноносців отримали назви: “Київ”, “Чигирин”, “Батурин”, “Львів”, “Іван Виговський”, “Іван Сірко”, “Пилип Орлик”, “Кость Гордієнко”, “Мартин Небаба”, “Іван Підкова”, “Петро Могила”, “Іван Котляревський”, а також було виділено кошти на добудову 8-ми великих підводних човнів типу “Щука”, “Карась”, “АГ-21” і “АГ-26”. В цьому ж законі передбачалася відправка двох комісій Морського Міністерства до Миколаєвського та Херсонського портів.

Окупація берегів Чорного моря військами Антанти, залишення Києва українським урядом внаслідок другої більшовицької навали 2-го лютого 1919 року змушують Військове Міністерство прийняти відповідні заходи. Наказом Морського Відомства узбережжя Чорного моря з фортецею Очаків та портами Миколаїв і Херсон із 75-верстною смугою були оголошені Приморським Фронтом з підпорядкуванням Морському Міністерству, командувач якого наділявся правами головнокомандувача окремим фронтом. Саме тоді почалося формування морських частин на суходолі, в першу чергу Морського полку та частин морської піхоти. Формування частин морської піхоти було викликане реальною військово-політичною ситуацією, що склалася навколо України.

Доречно нагадати, що після розпаду Російської імперії в Україні залишилися досить потужні сили морської піхоти. А саме: Балтийська морська дивізія, дислокована в гирлах Дунаю під командою контр-адмірала князя Трубецького та Спеціальна Десантна Дивізія в Севастополі.Саме тому ще 23 травня 1918 року наказом по Морському відомству за № 70, згідно з рішенням гетьмана П.Скоропадського починається формування бригади морської піхоти у складі трьох полків, в зону відповідальності яких входило: І-го – від західного кордону Української Держави до Сичавки, ІІ-го – від Сичавки до Станіслава, ІІІ-го – від Станіслава до Перекопу. На підрозділи морської піхоти було покладено завдання несення гарнізонної служби та охорони об’єктів Військового Відомства. В цьому наказі були передбачені невідкладні заходи щодо формування воєнізованих підрозділів. Враховуючи складну ситуацію та неприхований опір з боку німців, війська яких займали район дислокації майбутніх полків, було вирішено сформувати три полки трикурінного складу. Кожний курінь мав 4 чоти і одну кулеметну команду [35]. Для більш ефективного керування процесом формування частин та з урахуванням наступного бойового застосування в штаті Головного Морського Штабу Морського Міністерства було створено відділ морської піхоти під керівництвом полковника Дашкевича-Горбацького. Це дало змогу вже 31 серпня 1918 року в наказі Морського Відомства за № 332/21 визначити дислокацію всіх частин оборони Чорного моря, в тому числі і місць перебування штабів полків морської піхоти. І-го полку – в Одесі, ІІ-го полку – в Миколаєві, ІІІ-го полку – в Херсоні. Перший окремий кінний ескадрон морської кавалерії дислоковано в Одесі, ІІ-ий – у Очакові, ІІІ-ій – в Перекопі. Начальником суходольної оборони Північно-Західного району Чорного моря було призначено контр-адмірала С.Фабрицького.