Чорноморський флот в період діяльності Центральної ради, Гетьманату та Директорії
На кораблях пройшли мітинги, рішенням яких на щоглах кораблів було піднято українські прапори.
Але ситуація на суходолі не сприяла вирішенню питань флоту на користь Україні. 27 квітня з метою запобігання конфронтації між союзниками та виконуючи попередні домовленості, з Києва надійшла телеграма з наказом “ Кримській групі залишити Крим та відійти в район м. Олександрівська “ [20].
Територія Криму та чорноморські порти підпадали під зону окупації німецькими військами, що ще більше загострювало і без того складну ситуацію на флоті. Усе це призводило від суперечок про долю флоту між українськими, російськими, більшовиками й анархістськими організаціями до відкритої конфронтації. Учасники цих подій у своїх спогадах наводять надзвичайно цікаві дані про те, як деколи, майже щодня, залежно від настрою матроських екіпажів, мінялися прапори на щоглах бойових кораблів. Ситуація на флоті поступово виходила з під контролю, влада офіцерів не відчувалася у матроських кубриках та бойових відсіках. Ще більш напруженою стає ситуація з наближенням до Криму передових німецьких частин. Наближення німців до Севастополю викликало негативну реакцію на кораблях. З метою запобігання захоплення кораблів як військової здобичі, згідно з наказом командувача Чорноморським флотом контр-адмірала М. Сабліна на них було піднято жовто-блакитні прапори УНР. Чорноморський флот визнав зверхність над собою українських законів. В цей же день на адресу Морського міністерства в Київ була направлена термінова телеграма, яка сповістила уряд, але вона залишилася без відповіді. Адже саме в цей час у Києві проходила зміна влади. 28 квітня 1918 року на Конгресі хліборобів було проголошено гетьманом України Павла Скоропадського, уряд якого мав змінити уряд Центральної Ради, який повністю вичерпав себе. Зміни, що відбулися в Києві, неминуче вплинули на долю флоту.
І хоча на українських кораблях було піднято українські прапори, німецька окупаційна влада заявила про введення нового контролю зі свого боку як над флотом, так і над базою та береговими спорудами. Ультиматум окупаційних військ викликав бурхливі дискусії на корабельних мітингах, екіпажі яких зайняли відверто ворожі позиції, відстоюючи свої погляди щодо подальших дій флоту. В ніч з 29 на 30 квітня, виконуючи вимогу Совнаркому РСФСР, під червоними прапорами до Новоросійська рушили 2 лінкори, 14 есмінців та декілька допоміжних суден.
В Севастополі залишилося 7 лінкорів, 3 крейсери, 12 есмінців, 6 міноносців, 45 підводних човнів, більша частина допоміжних суден [21]. Не дивлячись на те, що кораблі фактично належали Україні, німці відмовилися це визнати. За декілька днів на кораблях було повністю замінено команди на німецькі екіпажі. Нова українська влада на чолі з гетьманом П.Скоропадським не залишилась байдужою до долі флоту. 21 травня 1918 року було призначено представником Української Держави в Криму контр-адмірала М.Остроградського, який зайняв принципову позицію щодо відстоювання інтересів Українського Флоту. Рішучі дії контр-адмірала Остроградського та реакція німецького командування призвели до небезпечного загострювання ситуації. Внаслідок чого адмірал був змушений подати рапорт на звільнення від займаної посади. 10 червня 1918 року на цю посаду було призначено контр-адмірала Клочковського, якому вдалося в більш дипломатичній формі досягнути суттєвих послаблень із боку німців, внаслідок чого на деяких кораблях знову було піднято Українські прапори.Військове міністерство, утворене за часів Гетьманату, почало активну роботу щодо створення українського флоту [22]. В цей час, як в цілому в Державі, так і у військовому міністерстві, починається активна праця. На початку травня Командувачем флоту Української Держави призначено віце-адмірала О. Покровського, штаб якого тимчасово розміщувався в Одесі. 23 травня на командувача та його штаб було покладено організацію охорони та забезпечення оборони Північно-західного району Чорноморського узбережжя. З метою якісного виконання покладеного завдання було сформовано спеціальну комісію у складі 5-ти адміралів та необхідної кількості провідних спеціалістів військово-морської справи. В цей же час, починаючи з 21 травня 1918 року, з метою налагодження співпраці з німецьким командуванням у Севастополі було призначено представництво на чолі з контр-адміралом М.Остроградським, в обов’язки якого входило вирішення питань щодо військових та допоміжних суден і про знаходження особового складу у місті. Рішучим кроком у порівнянні з попереднім урядом УНР було прийняття Радою Міністрів України постанови, в якій вказувалося, що весь Чорноморський флот у повному складі, а також частини забезпечення переходять виключно до складу збройних сил України.
В другій половині серпня 1918 року до Берліну від’їхав капітан Свірський. Повноваження якого передбачали: ведення переговорів що до передачі кораблів Чорноморського флоту, як військових так і торгівельних, уряду Української держави. До списку кораблів які повинні були перейти під український прапор було внесено: дредноут “Воля” ( б. “Імператор Олександр ІІІ ”), крейсер “Кагул”, 11 міноносців, група підводних човнів, 7 лінійних кораблів (“Пантелеймон“, ”Євстафій” ,”Іван Златоустий”, ” Ростислав” , “ Три святителя” , “ Сіноп ” , “Юрій Побідоносець” ), транспортні та допоміжні судна [23].
Пізніше, у вересні 1918 року, відбувся офіційний візит гетьмана П.Скоропадського до Німеччини та зустріч його з кайзером, на якій обговорювалися питання флоту [24]. Доречно згадати, що під час візиту до Німеччини гетьману П.Скоропадському було організовано екскурсії до портового міста, продемонстровано німецькі військові кораблі, організовано знайомство із суднобудівними заводами. Він, як професійний військовий чудово розумів місце й значення флоту в процесі державотворення. Адже в той час Чорне море залишалося регіоном із багатьма невирішеними питаннями, які набирали особливої гостроти після розпаду Російської імперії.