УКРАЇНЦІ В КРИМУ (XV-ПОЧАТОК XX cт.)
Однак під натиском нiмцiв, що почали окупувати Крим, українські війська були змушенi вийти з Криму.
Гетьманський уряд, незважаючи на свою велику залежнiсть від нiмецької військової влади, не думав відмовлятися від Криму. В такому дусі діяли представники Української держави в Криму - адмірали Михайло Остроградський-Апостол (травень-червень 1918 р.) та Вячеслав Ключковський (з червня 1918р.). У липні 1918р. в Києві було утворено Комітет Степової України з завданням пiдготувати iнтеграцiю Криму. Місцевий кримський уряд що також опирався на німецьку збройну силу (уряд ген. Сулеймана Сулькевича, білоруського татарина за походженням), проводив різко антиукраїнську політику, намагаючись захопити ті три повіти континентальної України, які ранiше входили до складу Таврійської губернiї. Пiсля митної війни та фактичної блокади, проведених з українського боку, С. Сулькевич змушении був капітулювати. Внаслідок українсько-кримських переговорів у Києві (вересень 1918р.) було опрацьовано прелімінарний договір про входження Криму до складу Української держави зі збереженням внутрішньої автономiї, територіальної армiї, власної адмiністрації, зі статс-секретарем для справ Криму в Кабінеті Мінiстрів України. 11 листопада 1918 р. німцi передали рештки Чорноморського флоту (1 лiнiйний корабель, 1 гідрокрейсер, 7 мiноносцiв) Українi. 16 листопада в Криму,за погодженням з українською стороною, було утворено новий уряд на чолi з караїмом Соломоном Кримом.
Дальшi подiї в Українi та Криму зруйнували тi полiтичні й економічнi зв’язки, якi почали встановлюватися i зміцнюватися. Вони відбилися трагiчно також на становищі українців Криму. На Крим насувалися нові хвилi білого та червоного терору...
Недаремно я зупинився докладнiше на подіях 1917-1918 рр. Менi здається, що тут відчутні деякі аналогiї з подіями в сучасному Криму. Можливо, вивчення цих подібностей допоможе в боротьбі за рівноправність українського населення Криму, кількість якого досягне незабаром 1 млн. чоловік.
Закінчуючи свою розповідь, постараюся відповісти хоча б поверхово, на питання: скільки, все ж таки, могло бути українців у Криму напередодні революцій 1917 р. Про фальсифікаторство росій- ської дореволюційної статистики я вже згадував - та фальсифікаторська лінія відносно статистики Криму тривала також у радянський час. Спробую застосувати метод ретроспекції, виходячи з перепису 1926 р.
За офіцiйними даними цього перепису, в Криму на 714 тис. населення мешкало 301 тис. росіян (42%), 77 тис. українців (близько 11%), 179 тис. татар (25%). Відомо, що в Криму, як і в інших регіонах тогочасної РРФСР, кількість українцiв та білорусів у 1926 р. на суміжних до України та Білорусії територіях штучно дуже зменшували. Корективи, внесені демографічною статистикою, припускають, що в Криму в цей час мешкала приблизно однакова кількість росіян та українців - по 180-200 тис. чоловік (тобто, приблизно по 26%). Треба думати, що співвідношення національностей Криму не дуже змінилося протягом першої Світової війни і т.зв. громадянської війни. У 1913 р. в Криму мешкало близько 730 тис. осіб; якщо вважати, що й тоді українців було 26%, то загальна їх кількість становила близько 190 тис. Очевидно, що ці підрахунки вимагають перевірки (якщо вона можлива), але мені здається, що цифри відповідають тогочасним реалiям.
Які можна зробити висновки з того, що я говорив про етнiчну, а частково й політичну історію українцiв Криму т.зв. дорадянського періоду?По-перше, починаючи з періоду існування давньої Київської держави, та ще й ранiше, серед мешканців Криму завжди була значна кількість українців та їхніх безпосередніх предків русів.
По-друге,у ХVII ст. в Криму склалася така етнодемографiчна ситуацiя, що українців на півострові було в 3-4 рази більше, ніж кримських татар i турків. Невміння тогочасної української сторони будувати відносини з Кримом на реалістичних підставах, а також байдужість до долі українців-невільників стали основною причиною того, що в Криму ще тоді не сформувалася багаточисельна за своїм складом українська спільнота. Цей висновок має цілком актуальне політологічне значення дпя нашого часу. Непродумане ставлення до російськомовних прошарків україського населення може не лише закрити шлях до їхнього повернення в лоно укра- їнської нації, але й перетворити цю етнолінгвістичну групу в байдужу або й ворожу до українства. “Caveant cjnsules ne quid respublica detrimenti capiat” - говорив Ціцерон. Тому хай справді “пильнують консули, щоб республiка не зазнала якоїсь шкоди”.
По-третє, національнi переслідування з боку російської адміністрації та шовіністичних кіл російського суспільства в Криму стали причиною денаціоналізації основної маси українського населення Криму. Однак, незважаючи на це національне гноблення, сприятливі обставини революційних років 1917-1918 довели до спалаху національної свідомості, активного і досить міцного суспільно-політичного, вій- ськового і культурного руху серед українців Криму, для придушення якого було застосовано засоби червоного і білого терору.