Історія України

тій — погодитися. Аби він не забував свого місця, не зневажав рядових козаків та пам'ятав, звідки він вийшов, старі січовики посипали його голову піском або мазали багнюкою. А кошовий мусив дякувати за ласку та довір'я і вклонятися на чотири сто¬рони. Водночас присягнувши отаману, козаки в усьому підко¬рялися йому і шанобливо до нього ставилися.

Свого часу відомий дослідник американської демократії Алексіє де Токвіль влучно підмітив, що американська цивіліза¬ція виросла на двох великих протилежних засадах, які органіч¬но з'єдналися в одне ціле — духу свободи та духу релігії. Переп¬летіння, взаємодія та взаємовплив волелюбних і національно-релігійних засад лежить не тільки в основі світобачення козац¬тва, вони є своєрідним ідеологічним фундаментом усієї будови козацької держави. Глибока релігійність, ревний захист правос¬лавної віри — характерні ознаки духовного життя Запорожжя. Достатньо сказати, що вступ до запорозького товариства почи¬нався з питання: "У Бога віруєш?" Саме православ'я, очевидно, значною мірою вплинуло на формування романтичної моделі лицарства, яким стало запорозьке козацтво. Адже у православ¬ній системі цінностей глибока духовність протиставляється ко¬рисливому індивідуалізму, матеріальні інтереси відсуваються на другий план.

Про прихильне ставлення козаків до релігії свідчить існуван¬ня у межах вольностей Війська Запорозького Низового понад 60 церков. Козаки постійно відвідували богослужіння та різні молебни. Характерно, що при читанні Євангелія усі козаки випростовувалися і до половини витягали шаблі з піхов на знак готов¬ності захищати зброєю слово Боже від ворога. Кожен козак, уми¬раючи, відписував на церкву ікону, медаль, злиток золота, срібла тощо. У 1755 р. запорозький кіш придбав срібне панікадило ва¬гою 5 пудів і вартістю 3 тис. крб., що за тих часів було величез¬ною сумою (все жалування війська тоді становило 4660 крб.). Особливо прихильність козаків до православ'я виявилася у бо¬ротьбі проти окатоличення та унійного руху. В умовах постійно¬го стресового стану, ризику власним життям, релігія та церква були для козацтва пристанищем спокою, де можна було врівно¬важити й заспокоїти вируюче козацьке життя, а також підготува¬тися до самозречення та подвигу, що становили суть запорозько¬го способу існування. Саме тому можна констатувати, що між православ'ям і козацтвом існував глибинний зв'язок, козацький устрій мав демократичний характер і тому Запорозьку Січ ціл¬ком обґрунтовано можна назвати "християнською козацькою рес¬публікою".

Козацька форма державності мала свої особливості. По-пер¬ше, вона виникла не на етнічній, а на морально-психологічній основі. Людей об'єднала не сила державної влади, а духовна спорідненість. По-друге, Запорозька Січ була деформованим варі¬антом державності: інтенсивний розвиток військової сфери — могутнє військо та озброєння і примітивний економічний сектор (відсутність власної фінансової системи, грошей, міст, розвину¬тої інфраструктури).

Отже, Запорозька Січ, маючи низку головних ознак держав¬ності, все ж була лише своєрідною, перехідною моделлю між справжньою повноцінною державою і професійною общиною. Внутрішні недоліки (домінування під тиском обставин воєнної та невиконання господарської, демографічної, культурної та інших державотворчих функцій) перехідної моделі та несприятливі зов¬нішні впливи так і не дали змоги цьому зародку, ескізу українсь¬кої державності перерости у нову якість, але свій помітний яскра¬вий слід у процесі українського державотворення козацька дер¬жава, безумовно, залишила.

Козацтво як впливовий чинник міжнародного життя.На рубежі XVI—XVII ст. козацтво дедалі більше заявляє про себе, як про впливову силу не тільки у Речі Посполитій, а-й на міжнародній арені. Насамперед це виявилося утому, що козацтво, міцно завоювавши позиції лідера національно-виз¬вольного руху, водночас стає основною перешкодою турець¬ко-татарській агресії в українські землі. Слід зазначити, що наприкінці XVI ст. грабіжницькі напади зайд стають дедалі масштабнішими та зухвалішими. Ще у серпні 1589 р. велике татарське військо рушило на Поділля, спопеляючи, грабуючи та руйнуючи все довкола, дійшло аж до Львова. На початку XVII ст. татари неодноразово з'являлися в українських зем¬лях, "умиваючись, — за висловом сучасника, — по лікоть у нашій крові та спустошуючи все огнем і мечем". У цей час кримський хан заявляв: "Завойовувати держави — це наш та¬лан, переданий у спадок нашими батьками, а хіба вам судило¬ся воювати? Це не ваша справа".

Безумовно, ефективно протидіяти численній, мобільній, гар¬но організованій татарській кінноті було надзвичайно важко, але на півдні вже виникла, сформувалася І зросла сила, яка бу¬ла здатна не лише відбити напади татарсько-турецьких заво¬йовників, а й здійснювати далекі сухопутні та морські походи проти Султанської Туреччини та Кримського ханства, руйную¬чи фортеці, спустошуючи володіння місцевих феодалів, визво¬ляючи своїх полонених співвітчизників. Цією силою було ко¬зацтво.

Тільки влітку 1587 р. козаки здійснили штурм Варни, захо¬пили фортецю Усіану, вели бої під Бендерами. Ці та інші дії запорожців настільки занепокоїли султана Мурада III (1546— 1595 pp.), що він під час зустрічі з польським послом у Константинополі не лише дорікав Речі Посполитій за невміння втри¬мати козаків від нападів на турецькі володіння, а й врешті-решт зірвався на крик: "Чи в своєму ви розумі? Хто коли міг стояти мені на перешкоді?.. Боїться мене Пруссія, тремтять венеціан¬ці, просять помилування іспанці, німці віддають мені те, що я хочу... Весь світ тремтить передо мною".