ІВАН МАЗЕПА

12 листопада відбулася церемонія проголошення церковної анафеми. В Глухів зібралися представники українського та російського духовенства. Далі, як повідомляє урядове джерело, після молебня в Троїцькій Соборній церкві "митрополит, архиєпископ й єпископи с духовними особу вора й изменника Мазепу предали вечному проклятию. Потом Новгорода протопоп Афанасий Заруцкий ска-зывал козанье, напоминая о прежде бывших изменниках пространно й о проклятий вора Мазепи". Тоді ж у присутності численних православних ієрархів, бояр і царевича Олексія Петровича в Успенському соборі Москви також було оголошено прокляття Івану Мазепі. Але Петро І діяв не тільки батогом, але й пряником. З його наказу величезні маєтки, матеріальні цінності Івана Мазепи та його прибічників переходили в руки осіб, що залишалися вірними скіпетру російського монарха. Грамоти обіцяли прощення всім тим з рядових козаків, хто знову повернувся під протекторат московського царя.

Документи надзвичайно слабо відбивають деталі перебування Мазепи в ставці Карла XII. Добре лише відомо, що його продовжували терзати сумніви. Маніфести, які розсилалися в різні полки України, не мали того успіху, на який розраховував гетьман. Козаки й селяни насторожено, а то й вороже зустрічали його посланців. Байдуже були сприйняті також універсали шведського короля. Натомість спроби реквізиції з козацьких і селянських господарств продовольства наштовхувались на рішучу протидію народу. Факти справжньої партизанської війни, яка розгорнулася тоді на Лівобережній та Слобідській Україні, відзначають найрізноманітніші джерела, сучасники та учасники цих подій. Особливо похитнув впевненість гетьмана перехід на сторону Петра І ряду полковників та представників генеральної старшини, що з кінця жовтня перебували разом з Іваном Мазепою в шведському таборі. Тоді правитель Гетьманщини затіяв нову політичну гру з Петром І. До царя почали надходити повідомлення про те, що Мазепа прагне до замирення. Як важливий аргумент у серйозності цього наміру, він надіслав пропозицію (через миргородського полковника Данила Апостола), яка передбачала захоплення й передачу в руки російського самодержця шведського короля та його генералів. Сьогодні важко стверджувати, наскільки серйозним у цих намірах був Мазепа. Але нам добре відомо, що замирення на цій основі не відбулося.

Єдиним успіхом у ці тривожні для Мазепи дні став перехід на його бік частини запорожців на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком. Доля повернулася так, що колишні вороги на спільній антиросійській платформі об'єдналися. Наприкінці 1709 року у Великих Будищах відбулася зустріч запорожців з Мазепою і Карлом XII. 8 квітня, очевидно, в результаті переговорів обох сторін (за участю запорожців) укладено нову шведсько-українську угоду. На жаль, її тексту дослідники не мають. Реконструювати зміст цього важливого документа дозволяють праця придворного проповідника шведського короля Г. Нордберга, а також відомий "Вивід прав України" Пилипа Орлика. Процитуємо повністю цей договір у переказі генерального писаря:

"1. Й. К. В. зобов'язується обороняти Україну і прилучені до країни козаків землі й негайно вислати туди задля цього помічні війська, коли вимагатиме того потреба і коли помочі цієї проситимуть князь і Стани. Війська ці, вступаючи в країну, будуть під командою шведських генералів, але під час операції на Україні Й. В. довірить керування ними князеві та його наступникам і це триватиме доти, доки Україна потребуватиме того війська, котрому Й. К. В. видаватиме платню, а козаки достачатимуть хліб і харчі.

2. Все, що завоюється з бувшої території Московщини, належатиме на підставі воєнного права тому, хто цим заволодіє, але все те, що — як виявиться, належало колись народові українському, передається й задержиться при українськім князівстві.

3. Князь і Стани України, згідно з правом, яким досі користувалися, будуть заховані і вдержані на всім просторі князівства і частини прилучених до нього.

4. Іван Мазепа, законний князь України, жадним способом не може бути нарушений у володінні цим князівством; до його смерті, яка — треба сподіватися — не наступить ще довго, Стани України заховають всі вольності згідно з своїми правами та стародавніми законами.

5. Нічого не зміниться в тому, що досі зазначено, що до герба й титулу князя України, Й. К. В. не могтиме ніколи присвоїти цей титул і герб.6. Для більшого забезпечення як цього договору, так і самої України, князь і Стани передадуть Й. К. В. на весь час, поки тягтиметься ця війна, а з нею й небезпека, деякі з своїх городів, а саме Стародуб, Малин, Батурин, Полтаву, Гадяч.

Уповноважені його Величества Царя зазначають:

1. Що Україна ніколи не була незалежною, що з-під ярма невірних визволила її побідна зброя Його Царського Величества.