ІВАН МАЗЕПА
Його житейське і політичне кредо, висловлене у формулі "вміти зміняти шкіру лиса, що робить засідку, на шкіру лева, що змушує тремтіти вовків", як правило, обіцяло перемоги. Але все ж були в гетьмана і помилки, причому, помилки фундаментального характеру, які відігравали рокову роль у зриві його планів та задумів. Такою помилкою була соціальна політика.
Найвища в козацькій державі посада відкрила йому якнайширші можливості для збагачення. Дрібний український шляхтич невдовзі став одним з найбільших феодалів-землевласників. У маєтностях, розкиданих по різних районах України, йому належало близько сотні тисяч селян, а в ряді повітів Росії — двадцять тисяч кріпаків. Про казкові гетьманські багатства ширилися легенди. Вони захоплювали уяву сучасників, шукачі скарбів і сьогодні не втратили надію знайти їх залишки.
Звичайно, слід пам'ятати, що гетьман, як далекоглядний політик та адміністратор, уміло проводив свою соціальну лінію. Він прагнув регламентувати роздачу рангових маєтностей, виступав противником переходу козаків у селянський стан (універсал від 1691 р.), намагався внести деякі зміни в систему оренд і т. п. Тим самим гетьман прагнув послабити наслідки надмірного феодального визиску, що приховував дальше загострення соціальних суперечностей у суспільстві.
Однак логіка суспільного розвитку була сильнішою за благородні наміри Івана Мазепи. Не випадково вперше після Визвольної війни він видав універсал (1701), що узаконював дводенну панщину для селян Ніжинського полку. Над селянством Лівобережжя нависла реальна загроза закріпачення. Крім того, гетьман ніколи не співчував "заколотникам" та "злочинцям". З його наказу наймані полки жорстоко розправлялися з найменшими проявами невдоволення, придушували народні виступи та повстання.
Ідеалом суспільно-політичного устрою держави для Івана Мазепи, безперечно, була Річ Посполита: там він виріс, здобув відповідне виховання, засвоїв звичаї польської аристократії. Не випадково гетьманський двір у Батурині дуже нагадував варшавську резиденцію польських королів. Запроваджено відповідний ритуал, з'явилися молоді польські шляхтичі, яких називали "гетьманськими дворянами". У роки правління Мазепи утвердились і привілейовані групи з верхівки заможного козацтва, так звані "бунчукові товариші", "значкові товариші", "знатні військові товариші". Та чи інша особа оцінювалася не за розумовими здібностями чи військовим талантом, а за належністю до оточення гетьмана (бунчукові товариші носили за ним бунчук чи виконували ад'ютантські доручення). У небуття віддалялися демократичні козацькі традиції виборності старшини всіх рівнів і рангів. По суті, на Україні відбувалося зародження дворянства — із спадковою владою, титулами, землями і залежними селянами.
Егоїстична соціальна політика привела до того, що в найвирішальніший момент широкі маси козаків і селян не підтримали планів Мазепи. В пам'яті народній залишалися ще надзвичайно свіжими спомини про панування Польщі з її шляхетською анархією, жорстоким феодальним та національно-релігійним визиском.Новий гетьман з'явився перед Петром І, коли становище його благодійника, князя Василя Голіцина різко змінилося: за підтримку царівни Софії того заслали, конфіскували майно. Іван Мазепа сподобався молодому царю. Замість погроз і "доган" гетьман і старшина одержали грамоти на нові маєтки, багаті подарунки. З часом взаємини цих різних за становищем, віком, характером, моральними засадами людей переросли у відносини, сповнені гармонії та взаємопідтримки. Петро І мав усі підстави довіряти українському гетьману. Після багатьох років "крамол" і "зрад" з'явився підданий, який вірою і правдою служив його інтересам: доповідав про "витівки" запорожців, придушував народні рухи, посилав козацькі полки то в далекі північні райони, то в Польщу, то на південь. Цар не залишався в боргу: на Івана Степановича "сипалися маєтки". тисячі залежних селян, коштовності, найвищі нагороди і титули. Численні листи і доноси на гетьмана, що надходили до Москви, губилися в нетрях бюрократичного апарату чи повертались у Батурин. Їх авторів чекала жорстока кара (не уникли її, як відомо, навіть генеральний суддя Василь Кочубей і полтавський полковник Іван Іскра).
Здавалося, ніщо не могло затьмарити ідилічних взаємин правителів Росії та України. Приязнь і повне довір'я звучать у листах Петра І до Івана Мазепи, вірнопідданство — у посиланнях гетьмана до царя. Жодного натяку на напруженість чи суперечності! Тому "громом серед ясного неба" став перехід Івана Мазепи на бік шведського короля Карла XII. Для Петра І це було справжнє потрясіння: людина, яка протягом багатьох років входила до його оточення і яку він, здавалося, добре знав, опинилася в таборі противника! Це стало несподіванкою і для частини старшин, не кажучи вже про рядове козацтво, міщан, православне духовенство та селянські маси.
Питання про мотиви цього кроку Івана Мазепи здавна були в центрі уваги істориків. Сам гетьман, за словами генерального писаря Пилипа Орлика, пояснював свої дії так: "...Не для приватной моей ползы, не для вышших гоноров, не для болшаго обогащенія, а ни для инных яковых-нибудь прихотей, но для вас всех, под властію и региментом моим зостаючих, для жон и детей ваших, для общаго добра магки моей отчизны бедной Украины, всего войска Запорожскаго и народу Малороссийского, й для подвышшеня и разширеня прав и волностей войсковых, хочу тое при помощи Божей чинити, чтоб вы з жонами и детми, и отчизна с войском Запорожским так от Московской, як и от Шведской стороны не погибли". Сумніватись у правдивості свідчення особи, втаємниченої в плани Івана Мазепи, не доводиться.