ІВАН МАЗЕПА
Атмосферу невизначеності, ба навіть страху посилювало невблаганне просування шведських військ по литовських землях, паніка серед його польських союзників, відступ царських полків. Іван Мазепа все більше й більше почав утверджуватися в думці про необхідність зміни політичної орієнтації. У жовтні 1707 року гетьман знову звернувся до Станіслава Лещінського з пропозицією перейти на його сторону, знищивши на Україні царські залоги і зробивши з них "міст для шведів".Однак Карл XII, якому була передана ця пропозиція, відмовився її прийняти. Натомість не шкодував обіцянок польський король. У листопаді 1707 року він звернувся з універсалом до населення України, в якому закликав повернутися "до давніх свобод і вольностей під батьківське і дідичне панування польського королівства". Звичайно, це звернення не було обнародоване. Саме тоді Петру І поступив відомий донос Василя Кочубея, в якому мовилося про антимосковські настрої Івана Мазепи. Гетьман змушений був ще більше утаємничити свої плани. Більше того, десь на початку 1708 року його уповноважений уклав союз з Карлом XII і Станіславом Лєщінським. М. Андрусяк, проаналізувавши умови угод, дійшов висновку, що та частина, яка торкалася українсько-шведських взаємин, обмежувалася виключно військовою стороною. Натомість договір з Річчю Посполитою мав політичний характер — він передбачав перехід України під владу польського короля на правах, аналогічних Великому королівству Литовському. Мазепа одержував Полоцьке й Вітебське воєводства і титул князя. Цей аспект українсько-польської угоди підтверджують також інші джерела.
У контексті цих подій стає зрозумілим свідчення Пилипа Орлика про те, що особи з найближчого оточення Мазепи "пакта Гадяцкие читали" — тобто, відому угоду, що її 1658 року підписав Іван Виговський із польським королем.
Наступний розвиток подій показав, що Іван Мазепа продовжував усе ж сумніватися. Одержавши наказ царя вирушати з військом на Стародубщину, він зволікав, обдумував ситуацію, вдавав із себе вірного слугу Петра І. Відомі його наказ про забезпечення провіантом російської армії, розпорядження про зміцнення укріплень Стародуба, Чернігова, Ромен, Гадяча, припис публічно молитися в церквах, щоб Бог дарував царю перемогу над єретиками-шведами. Зрозуміло, що така двозначність поведінки та млявість дій гетьмана не могли не позначитися на успіху задуманої акції. Як засвідчує Пилип Орлик, політику зволікань Іван Мазепа продовжував і в наступні тижні. Це викликало відповідну реакцію близької йому частини старшини, яка вимагала діяти швидше та енергійніше.
Лише звістка про прибуття Олександра Меншикова змусила лівобережного правителя змінити лінію поведінки. Він повертається із Борзни в свою резиденцію Батурин, дає останні розпорядження і зважується на останній крок...
Залишивши в місті досить сильну військову залогу в складі чотирьох полків сердюків і ряду сотень городових козаків, гетьман прибуває у місто Короп, а 25 жовтня 1708 року, переправившись з чотирма-шістьма тисячами козаків через Десну, попрямував на з'єднання з армією Карла XII. Військо гетьмана насторожено зустріло новину про перехід на бік шведського короля. Очевидно, не до кінця переконала його в доцільності задуманої акції і яскрава промова, виголошена Мазепою після переправи. "Братья, — мовив гетьман, — пришла наша пора; воспользуемся представившимся случаем: отомстим москалям за их долговременное насилие над нами, за все совершенния йми жестокости й несправедливости, охраним на будущия времена нашу свободу і права козацкия от их посягательств! Вот когда пришло время свергнуть с себя ненавистное ярмо й сделать нашу Украйну страною свободною й ни от кого независимою. Вот к какой будущности я вас призиваю. Вы, братья, верно достигнете зтой цели при вашем мужестве й при содействии шведского короля, который предлагает вам воевать против москалей вместе со шведами". Про неоднозначну реакцію на промову Мазепи свідчить той факт, що ще до прибуття в ставку Карла XII частина козаків залишила гетьмана і повернулася за Десну.
Увечері 28 жовтня 1708 року Мазепа був уже в таборі шведів. Наступного дня відбулася аудієнція в короля. Гетьман виголосив латинською мовою коротку промову, в якій дякував шведам за допомогу в боротьбі проти московського царя. З перших же хвилин зустрічі він сподобався Карлу XII та його сановним придворним. Тим часом по-іншому розгорталися події в таборі московських військ. Почали надходити перші звістки про перехід гетьмана на бік шведів. Насамперед, про це довідався Меншиков, який відправив гінця з новиною у ставку Петра І. Сьогодні важко сказати, якою була перша реакція царя на повідомлення князя. Зрозуміло одне — російський самодержець був на грані нервового потрясіння. Проте незабаром цей стан минув, і Петро І один за одним видав ряд маніфестів, де сповіщав український народ про перехід лівобережного правителя на бік шведів, демагогічне декларував тезу про вольності і свободи "малоросіян" та закликав старшину з'їхатися для виборів нового гетьмана. Протягом листопада місяця 1708 року відбувся ряд військово-політичних акцій, які надовго закарбувалися в народній пам'яті. 2 листопада війська Олександра Меншикова взяли штурмом Батурин: місто було зруйноване, а всі мешканці знищені.Надалі репресії не припинялися. Вони торкнулися не лише противників Мазепи, але й людей, далеких від політики — тортур, знущань, а нерідко і шибениці зазнали тисячі козаків. Зрозуміло, що політика репресій деморалізувала не лише старшину, а й широкі козацькі кола. 6 листопада в Глухові відбулися вибори "вільними" голосами нового гетьмана. Ним став стародубський полковник Іван Скоропадський. Ще напередодні з наказу царя була влаштована церемонія заочного суду над Мазепою. З опудала, яке символізувало гетьмана, була знята та розірвана стрічка Андріївського кавалера, а кат повісив його на спеціально спорудженій шибениці.