ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
Для XV—XVI ст. було характерно значне зростання міст в українських землях. Збільшення чисельності міського населення відбувалося не тільки за рахунок внутрішніх ресурсів — звичайного приросту населення, а й шляхом поповнення міст селянами-втіка¬чами. Зрозуміло, що право на переселення до міста поширювалося лише на тих селян, які мали на те дозвіл від свого феодала. У Литовському статуті 1529 p. була стаття, що регулювала вихід селян від феодала до міста. Селяни, які прибували до міста, мали негайно сповістити про це місцевого бургомістра. Останній повинен був зібрати відповідні довідки про прибулих і отримати від їхніх воло¬дарів підтвердження про те, що селяни відпущені у зв'язку з голо¬дом. І коли перевіркою встановлено, що феодал "геть їх вибив, не хотячи їх годувати", покріпачені селяни вважалися вільними.
Реєстрове козацтво. Стурбовані чисельним зростанням козацт¬ва і поширенням антифеодального руху в Україні, правлячі кола Литви і Польщі намагалися розколоти козацтво: узяти на державну службу частину заможних козаків, використовувати їх як проти народних мас, так і для охорони південно-східних кордонів від агресії з боку Туреччини і Кримського ханства. Універсалом від 5 червня 1572 p. король Сигізмунд II Август наказав коронному гетьману Ю.Язловецькому провести набір козаків на військову службу. Такий загін у складі 300 чол. було підпорядковано призна¬ченому урядом "старшому судді усіх низових козаків"*. Прийняті на державну службу козаки вносилися у реєстр (список), звідки і отримали назву "реєстрових козаків". З цього часу козаками офі¬ційно визнавалися лише ті, хто був внесений до реєстру. Усі інші, тобто основна козацька маса, лишалися за його межами.
Проте реєстр не міг повною мірою виконувати ту роль, яку йому відводила влада, хоча б тому, що був чисельно малим. А тим часом в Україні посилювався опір експлуатованих мас, зростала кількість запорізького козацтва. Зважаючи на ці події, польський уряд постійно розширяв реєстр.
Реєстрові козаки мали низку важливих привілей. Перш за все, вступаючи до реєстру, вони виходили з-під юрисдикції феодалів, звільнялися від влади старост і воєвод, якщо мешкали на королів¬ських землях, а також міських магістратів, і підпадали під виключну юрисдикцію реєстрового війська. Реєстр мав свій "присуд", тобто козаки мали право судитися у своїх судах. Реєстрові козаки звіль¬нялися від податків, мали право власності на землю, одержували права вільно займатися різними промислами і торгівлею. За службу вони отримували, хоч і не регулярно, грошове жалування державної скарбниці. Час від часу реєстровим козакам видавалися сукно, порох, свинець.
Однак все це не усувало істотних відмінностей в майновому стані реєстрових козаків. Верхівку реєстру складали козацька ста¬ршина і заможне козацтво. Переважно вони походили з дрібної української шляхти, володіли селами і хуторами, різними промис¬лами, водяними млинами, корчмами. Старшина і заможне козацт¬во експлуатували незаможних людей і наймитів "підсусідків". Становище основної маси реєстрового козацтва було складним. Обо¬в'язок відбувати на власні кошти нічим не обмежену військову службу, виступати в похід з конем, зброєю і військовим знаряддям вимагав від реєстрових козаків значних грошових витрат, а на час військових походів — навіть передавати своє господарство в інші руки.
У смузі вздовж Дніпра, яку займали реєстрові козацькі слобо¬ди і хутори, останні були вкраплені у державні, магнатські і шляхе¬тські володіння. Це породжувало напруженість у відносинах воло¬дарів маєтків і основної маси реєстровців. Права і пільги реєстрових козаків були величезною принадою для державних і приватновлас¬ницьких селян, які відмовлялися підкорятися своїм хазяям і нама¬галися вступити до реєстру. Але, не добившись цього, вони самові¬льно покидали маєтки своїх хазяїв, проголошували себе козаками і таким чином поповнювали масу населення, що не визнавалося владою.
На становищі реєстрового козацтва негативно позначалася і непослідовна політика королівської адміністрації щодо реєстру. Під час війни уряд закликав до реєстру усіх бажаючих, у тому числі селян державних і приватновласницьких маєтків. А коли потреба у такій кількості реєстрових козаків відпадала, більшість з них не тільки виключалися з реєстрових списків, а навіть поверталися колишнім володарям.Козацька старшина також намагалася використувати рядове козацтво у своїх інтересах: залучала його до важких робіт, обкладала тяжкими податками. Все це сприяло майновому розшаруванню у середовищі реєстрового козацтва: менша його частина багатіла і зливалася з реєстровою верхівкою; більша — занепадала і поповню¬вала лави "черні". Важливе місце у реєстрі посідала козацька "середина", тобто козаки, що знаходилися між реєстровою верхів¬кою і "черню".
Важливим фактором, який визначав настрої більшості реєст¬рових козаків, було те, що стосовно них завжди існувала загроза скорочення реєстру і, як наслідок, покріпачення. Врешті-решт реєстрове козацтво, як і народні маси всієї України, надто болісно сприймало національно-релігійний утиск, який різко посилився наприкінці XVI ст. Цими обставинами і пояснюється той факт, що під час народних повстань кінця XVI — першої половини XVII ст. не тільки козацькі низи, а й козацька "середина" переходили на бік борців проти кріпацтва та іноземних гнобителів.